| Главная страница | Фан-арт - Форум - О.Е. & 5'nizza| Мой профиль | Регистрация| Выход |Новые сообщения | Участники | Правила форума | Поиск |
  • Страница 1 из 3
  • 1
  • 2
  • 3
  • »
Форум - О.Е. & 5'nizza » Океан Ельзи » Океан Ельзи » Фан-арт (Всякие там рисунки, поделки, песни, стихи и.т.д...)
Фан-арт
AlinleДата: Пятница, 16.12.2005, 11:22:12 | Сообщение # 1
Группа: Удаленные





Я вообще то, очень люблю ое, и иногда что-то посвященное этой группе делаю...Вот, этот браслет, я сама за 1 день сплела! Вставяйте в эту тему и свои "творения"!!!

P.S.Я браслет сканировала(в сканер засовывала) happy happy , по этому буквы немного искривились, а на самом деле, там все ровненько!


Сообщение отредактировал Alinle - Пятница, 16.12.2005, 11:27:42
 
AlinleДата: Суббота, 17.12.2005, 6:24:57 | Сообщение # 2
Группа: Удаленные





Вот, картинку сделала!


Сообщение отредактировал Alinle - Суббота, 17.12.2005, 6:28:17
 
malinaДата: Воскресенье, 18.12.2005, 4:48:38 | Сообщение # 3
Группа: Удаленные





а я тут трошки познущалась))





але Мілош і молодець)))


Сообщение отредактировал malina - Воскресенье, 18.12.2005, 4:56:36
 
malinaДата: Воскресенье, 18.12.2005, 5:00:31 | Сообщение # 4
Группа: Удаленные





еее... а тут уже Слава сам постарався))



Сообщение отредактировал malina - Воскресенье, 18.12.2005, 5:01:07
 
БастетДата: Среда, 21.12.2005, 0:15:05 | Сообщение # 5
Группа: Удаленные





Курятник

Вона готувалась до цього увесь день, адже сьогоднішній день вирішальний в її житті. Вона прокинулась такою щасливою та схвильованою. Цей вирішальний день має належати тільки йому! Він побачить її, він обов’язково примітить її! Адже вона не така, як всі, адже він співає про неї, про дівчину із іншого життя! Він так довго чекав неї, і так довго шукав її. Дівчина мріяла... Її хвора уява заволоділа нею і вона присівши на диван уявила як це буде:” Я зайду в той зал, де він буде нас чекати, та посміхнусь йому... Ні я зайду туди з дівчатами, які будуть щось розповідати мені, я буду сміятись, та буду такою яскравою... Я повільно відчиню двері та загляну туди, і всі фанати привітаються зі мною, будуть махати руками... А я всміхнусь до них і підніму очі на нього. Славко, вдягнений в свою синю вельветову куртку зачаровано подивиться на мене. Наші очі зустрінуться.... Йому буде повітря не вистачати! Паша уважно подивиться на нього, і навіть підштовхне його легенько вбік, та сам побачить мене. Він теж уважно подивиться на мене і всміхнувшись опустить голову, зрозумівши все. Вакарчук кивне мені головою, та спробує відвернутися. Та всі спроби будуть марними! Він не відведе від мене очей! Вираз його карих очей, цих лагідних та оксамитовий оченят буде світитися Любов’ю та стражданням. Потім він не зможе відповісти ні на одне питання! А коли вона захоче спросити його, як він відноситься до творчості Булгакова. Він спитає: „Як тебе звуть?”. А я відповім – Маргарита...” І він тихо, ледь ворушачи губами:”Яке гарне ім’я, я теж обожнюю Булгакова”. Теж... Він просто вгадає це! Він просто зрозуміє, що я, що я, що я... Дуже близька йому людина.... А потім, потім, коли вечір скінчиться, і підведуся і вийду з залу, а всі дівчата будуть дивитись мені в слід і говорити:”Ти бачила, ти бачила, як він на неї дивився?”. Вакарчук побіжить за мною, а Денис схопить його за руку:”Слава, автографи!”. Він здивовано подивиться на Глініна: „Які автографи?”. Той: „Фанатам! Ти має роздати фанатам автографи!”. Слава ніби щось зрозумівши кивне головою, та ледь торкнувшись його своєю рукою відповість :”Так... Зараз... Хвилинку....”. Він буде бігти до неї! Переплигне через диван, вибіжіть на вулицю і спитає двох хлопців, чи не бачили вони дуже гарну й незвичайну дівчину. Ті покажуть йому куди я пішла. Денис таки наздожене його:” Слава, Слава, куди ти???”. Він зупиниться, повертиться і перекинувши шарф через плече: „Здається я закоханий!”. Він після довго бігу наздожене її і задихаючись крикне:”Ст.... Стій! Зачекай”. Я х подивом подивлюсь на нього своїми кошачими сірими очами. „Ск... Ск... Скільки тобі років?” Я:”Хіба це має значення?”. Слава:”П... П.. Просто...” І він всміхнеться до неї своєю такою дитячою, щирою посмішкою. „Залиш мені свій номер телефона!” –попросить він та візьме мої руки в свої. –„Інакше, я буду йти з тобою”. А я лукаво блимнувши: „ Гаразд!”. І ми разом поїдемо додому на метро! І він буде розповідати мені щось, розповідати і не випустить моєї руки. І ми підемо до будинку Булгакова, де він мене поцілуууєєєє......”
Думки зупинив дзвінок телефону. Помилились номером.
Він так сумно дивився на неї зі стіни. Дівчина всміхнулась чи йому, чи собі, чи одразу обом. Взяла книгу „Мастер та Маргарита” і вирішила почитати її трошки, бо від хвилювання їй вже хотілось потупотіти ногами по підлозі, чи просто побігати.
Волосся... Волосся треба вимити та накрутити на бігуді.... Мамина косметичка.... Вона не любить нафарбованих, все повинно біти природнім. Так.... Біля очей треба зробити рожевим, щоб здаватись таємничою та ніжною... Але ж тут тільки рум’яна. Губи блиском... Вії...Вії... Може зробити стрілку біля одного ока... Ні... Яке ж в мене пухкі щоки! Й!! Чорт! Треба щось зробити, якось підфарбувати... Так... Вакарчук ти мій!!!! Волосся... Я думала воно буде локонами.... Нічого так теж гарно... оригінально.... Справжня Маргарита!!!
--Вєрка, йди їсти!!! Вєєєєєєрка!!! Вєєєєрка!!! Їїїїсти!!!!!---мммм! Чого вона розкричалась! Що вона вопить як навіжена!!!! ----Вєєрка! Вєєєєра!!!!
--Зараз я прийду!—роздратовано крикнула вона у відповіть матері!
Гордо гепнулась за стіл та прийняла гордівливу позу. Готуючись вишукано з’їсти суп, тримачи ложку так як цьому вчать в книзі про правила етикету. Матір грюкнувши перед нею тарілкою подивилась на доньку.
--Як придурок життя! Нащо ти румянами намазюкала очі? Як опудало!
Дівчині хотілось засадити цією тарілкою в голову тій, хто посміхала таке сказати їй. Вона вмить залилась червоною фарбою.
--Вмийся піди! Прийдеш до свого фанклубу, Вакарчук злякається!—геготіла двоюрідна сестра запихаючись хлібом.
Трохи поївши вона підвелась:
--Дякую!
--Куди??? Ану доїж!
--Ні!
--Значить нікуди не підеш!
--Я на дієті! І взагалі я наїлась.
--Їж я тобі сказала! Їж! Щоб схунути треба фізичними вправами займатись! Талією крутити, попою рухати! А не голодати! Їж!
В неї ледь піна з рота не пішла! Щоб схуднути! Схуднути?? То що вона товста!!! А-а-а-а-а!!!!!!
Чорт, вона ж запізнюється! Швидко почистила зуби, і побігла вдякгтись. Тіло ніби отяжеліло, та обличчя ніби горіло. Все ізза цієї стерви!!!!! Так... Брюки! Треба так вдягти щоб було видно пояс, так светрик з голими плечима та написом PUNK, червоні гетри на руки, нові напів чобітки на шпильці. Так супер! Сумочка! О треба вдягти ланцюжок на бік, так... Супер!.... Светр треба підтягнути, щоб було видно животик... Так!
Дівчина побачила здалеку своє відображення в дзеркалі.... Вона побачила, що вона дійсно товстенька. Вона вже так бісилась, що просто стукнувши шпилькою по підлозі побігла до шафи, щоб вдягти куртку.
--Вєєєра! Вєєра! Я тебе так не пущу! Ти що! Як дура холод на вулиці, а вона з голими плечима! Перевдягайся!
--Відчепись!
Вона вибігла на вулицю і полетіла до зупинки маршруток. Вона ж вже спізнюється!!!!!!!!!

„Ну і йолопи в цій маршрутці! Невдахи! Он тітка.... Я б ніколи до таких розмірів не розжерлась! Як можна взагалі не турбуватись про свою фігуру? Як можна стільки жерти? А той придурок на сидінні позаду, сидить гигоче, все рило в прищах... От, як було б.... Їхати на задньому сидінні з Славою, він би мені на вушко.....”
---Оглухла, чи що????
---Що???
--Що, що??? Гроші давай, або вилазь з маршрутки! Вічно влізуть і не заплатять! Сидять з себе глухих корчать! Давай гроші! –кричав оскаженілий водій на неї.
„От, стерво! Випучив свої рибячі очі та кричить! Червоний вже весь, як рак! Що в нього ще в житті є, як не не в цій маршрутці волати! Невдаха!”
--Ось, ось!!—роздратовано гаркнула Вєра.
--Ти подиве, яке сученя! Морду намазюкало і сміє вже на дорослу людину кричати—прошепотіла якась дамочка. Але, коли дівчина повернулась, то вона одразу затихла.
„Дура! Дура!! Що вона з себе являє! Що їй! Ні, Славко, Слава, Славочко, скільки мені ще їхати, скільки чекати? Як вони мене всі вже дістали! От була б я зараз з тобою.... Ми сиділи би там позаду і ти не відриваючи руки від мого волосся повернувся й всміхнувся б до цього клятого йолопа. А він йому: Святосл... Вакарчук.... Дайте автограф будь-ласка, бо в мене донечка від вас у захваті.... Донечка у мене... В захваті...” А він так: І як звуть вашу доньку?” А той типа так: „Люся, Люся....” А Слава йому: „Попросіть вибачення в моєї дівчини! Попросіть вибачення в моєї дівчини!”. Шофер такий:”Ой, пробачте, пробачте, можете взагалі за проїзд не платити!”. А Вакарчук такий:”Нє! На тобі твої гроші!” А тітка та:”Подиве, яке сученя! На сцені погарчало і вже корчить з себе!”. А Славко мене за руку бере і так кидає їх:” До побачення, ми не хочемо бути поряд з такими людьми! І ми виходимо і всі нам так захопл....”
---Зупиніть! Зупиніть! Зупиніть!---прокинулась Вєра.
--От, блін! –випалив вордій різко зупинивши машину.
--Вибачте!—тихо відповіла вона вискочивши на вулицю.
Де буде відбуватися ця зустріч вона не знала... Вірніше, вона не знала куди йти! Озираючись по сторонам вона намагалась побачити Славка, що йшов туди. Але навіть нікого схожого їй не зустрілося... Хоча...
На зустріч їх йшов хлопець в чорній куртці з капюшоном, що ніс гітару на спині. Чим ближче він підходив, тим більше їй здавалось, що вона бачить Вакарчука! Так, он стирчить чорне довге волосся! Обличчя... Вона кинулась до нього, але коли підійшла впритул на неї подивились сірі очі зі страого обличчя, якогось незнайомого чоловіка. Вєра в момент відвернулась від нього і прискорила ходу.
„Коли я буду йти в школу... Він буде йти поряд зі мною, і теж буде нести гітару. Коли він доведе мене до шкільних дверей, він поправить на мені куртку та скаже, скаже, типа... Типа... О, він скаже:”Я тебе зустріну!” і поцілує в щоку.” І так буде кожного дня! І ми будемо йти до мене додому! Він буде житі зі мною! Він же зі Львова! В нього своєї квартири нема. Він просто поговорить з моїми батьками, і скаже, що одружиться зі мною! Будемо спати окремо! А.... А.... А.... А.... Короче секс йому не потрібен, бо він як і я вважає, що то так тваринно, так, так...., Так... А якось до мене на урок прийдуть... Прийде Хусточка і спитає:”Вакара не бачила?”. Всі в класі так здивуються! Будуть задрити! Будуть, будуть.... Коли мені ще щось скаже Лисюк, то Вакар його поб’є за школою. І взагалі.... Мої родичі прийдуть на свято! А він двері відчиняє, допомагає мені, обіймає мене так постійно... А потім той придурок дядько Юра: „Вєра, а хто це в тебе хлопець? Обличчя таке знайоме! Ну єй богу!”. Славко йому:”А шо не впізнаєте?”. Тут всі за столом витріщилися, почервоніли і так, одразу так... Короче говорять:”Ой, ой, ой!!! А як воно в ШОУ бізнесі, як воно, як воно! І такі всі здивовані, а він з ними розмовляє!
Колись ми прийдемо з ним на шоу, яке буде обговорювати питання нерівноправних браків і він скаже, що я молодша за нього, просто люблю його, не за гроші... І взгалалі! А я буду його вдягати! В „Глобусі”! Бо він так погано вдягається! Ми прийдемо якось до магазина, атам вже його чекає... Як її??? Ну як її??? Ну на обкладинці з альбому написано... Блін... Ляля Понамарьова! Сидить така в окулярах, в кольоровому светрі, стара, товста така як вчителька! І сміється, і щось таке Славкові пропонує, як з дитною з ним! А він їй:” Наталія Іванівна, я вам говорив, що ви нічого не розумієте в одязі? Так от, ГЕТЬ! Тепер я буду сам вдягатись!” Взагалі, нащо вона йому потрібна, він що сам одяг купити не може? Мабуть його примушують її терпіти!
Коли ми з ним посваримось... На Хрещатику я буду йти кудись, він схопить мене за руку, буде плакати, а я йому:”Відчепись, відчепись, більш не хочу тебе бачити!” А він пісню заспіває, і ми будемо сидіти до вечора і цілув....”
--Вибачте це тридцять третій будинок?
--Ні він за тим домом.

Біля місяця зустрічі стояло купа людей! Людей так сто! В основному дівчата. Вєру в жар кинуло від того, що деякі дівчата були кращі за неї! Для навіть маленької жінки найстрашнішим є те, коли вона не моє чогось, що мають її противниці. Віра була ладна піти додому та розревітися! Які ж тут стояли дівчата... Вона крадькома підійшла ло них і зупинилась, так і щоб від них подалі, і водночас з ними. Поряд стояла гарнюща дівчина. Вона атка крута... Червоні лаковані чобітки та короткі голубі джинсики на бедкрах з трьома товстими ланцюгами. Така синя замшева курочка та біле волосся... Він точно обере її.... Її.... Вєра відчувала, як сльозу просто давлять в очі, так ніби вони розірвуться, якщо не випустити цю сльозу.
„Дура! Дура! Дура! Дура!! Нарядилась! Опудало! Чого я сюди приперлась! Він ніколи не буде зі мною! Він ніколи! Він вибере чи цю, чи он ту в білому пальто!”.
В натовпі з’явився охоронець в чорій бейзбольці і оголосив:
--Вакарчука та всіх ОЄ сьогодні не буде! Не буде! Тільки, що Вакарчук подзвонив і сказав, що він затримується на записі і сказав, що його НЕ БУДЕ!
Вся ця юрба в одну мить змінилась. Обличчя миттю посірішали, і взагалі ніби потемніло. Зітхання, слова обурення, прощання. Всі розбрелись в різні сторони і через хвилину стало так, ніби тут нікого й не було. Залишилось лише десять дівчат, що якось синхронно та разом повернулись до Вєри обличчям. Дівчина навіть хотіла повернутись і пити, але щось заважало їй і тому вона розгублено подивилась на них, не спромагаючись зробити якийсь жест.
--Ти з нами??
--Так...

 
БастетДата: Среда, 21.12.2005, 0:15:36 | Сообщение # 6
Группа: Удаленные





Мініатюрна на високій шпильці рудоволоса дівчина з пластмасовими салатовими кільцями у вухах здається була тут головною. Вона одразу представилась Женею. Поряд з цією дівчиною вже з’явилися дві „шістки”, які вважали себе її подругами. Вони з великою пошаною дивились на свого „вождя”, слідкуючи за кожним її словом, гучно сміючись над кожним її жартом, та презирливо оглядали всіх тих, хто опинився поза її близьким оточенням. Щоправда біловолоса фарбована величезна дівуля з незграбними рухами, та низькоросле, вузькотіле з тричі обведеними чорними фарбами поросячими очками, що нахабно зиркали по сторонам, гидке каченя дуже нервувались, коли їх фаворитка приділяла забагато уваги іншим дівчатам.
--Як тебе звуть?
--Маргар... ВЄРА!—швидко виправилась вона.
--Я Женя!!! –наголосила та. –А це Свєта і Ліза - мої подруги! А що ти тут робиш? Ти прийшла подивитись на Славіка?
--На кого? А, так! Так, на Славіка!
--Ясно!
Вєра відчула, що її одяг прилип до спини, так її кинуло в жар від її нерішучості. У всіх конкурентках вона вбачала якісь принади, які обов’язково мали сподобатись її кумирові. Себе ж вона з кожною миттю бачила все нікчемнішою та нікчемнішою.
Поряд стояла висока, худорлявої статури дівчина... Вона вразила Вєру! Чорне волосся окреслювало овальне обличчя з яскраво вираженими блідими вилицями (скулами). Над однією з її бров красувалася сережка, як і на крилі носа та під губою. Маленькі вушка були увішані по периметру залізними кілечками, ланцюжками, гвіздками. Чорне пальто зверху перетягував величезних пухнастий білий шарф. А на довгих тонких ногах, втопаючи у снігу красувалися високі чорні бойові ботики. Стильна... Вона така гарна.... Дитячій смак сороки, що обожнює блискуче проявив всю свою могутність. Уява вже опрацьовувала образ Вакарчука поряд з цією стильною дівчиною, так схожою на модельєра. Вона вже стала його нареченою, що прийшла сюди просто для того, щоб він познайомив її з фанатами, та тричі обійнялась з ним в компанії богемного виду молодих людей.
Рудоволоса вічуваючи жчіночо-дитячу заздрість до яскравої постаті одразу перейшла до неї, переборюючи в собі всю недружелюбність.
--Жєня!
__Аліса... Чого ми будемо чекати?
„Аліса... Аліса... Аліса і Слава прийдуть до Паші на день народження о восьмій...”
--Ми дочекаємося Вакарчука! Тільки зайдемо за будинок, щоб ті всі не повернулись! Нас десять, і тому він зможе приділити нам більше уваги!! Дочекатися не можу!!
--Да... Я теж! Він такий лапуля!!! –протягла Аліса.
--Так він такий зайчик! Такий добрий! Ви бачили, які в нього лагідні оченята??? Як в маленького хлопчика... Так вони такі добрі та наївні, як в дитини, але в них такий розум і сум... Він взагалі такий сумний... Мабуть життя в нього важке... Так! Давайте відійдемо в сторону.
Всі десятеро разом рука під руку попрямували в темний двір ступаючи по риплячому виблискуючому під світлом ліхтаря снігу. Там вони осіли на парканчик, що огороджував дитячий майданчик. Тільки Аліса та рудоволоса стояли вглядаючись крізь сутінки в обличчя „конкуренток”.
--Так... Він такий сумний, що майже плаче! Мені іноді так хочеться його заспокоїти..
--Життя в нього таке...
--А що таке?
--Мій тато працює в адміністрації ОЄ, так він говорить, що ніякий він не сумний, він нахабний, самовпевнений, самозакоханий егоїст! Мені подобається тільки його музика! Хитрожопий лис!
--Ні він не такий! Не такий! Ти не знаєш нічого! В нього кохання нещасливе!
--А хто його дівчина?
--В нього нема дівчини!
--Ні в нього є дівчина!
--Хто?
--Нема, він голубий!
--В нього є дівчина її звуть Ляля Фонарьова!
--А його стиліст?
--Ні, вона модельер!
--Стиліст!
--Він педик!
--Хто? Ляля?
--Ні!!! Слава!
--Модельєр!
--Вона і стиліст і модельєр! Я читала статтю про її показ! І бачила фотографію....
--Яка вона?
--Яка? Яка? Скажи, ну будь ласочка!
--Вона така з чорними патлами, і такими очима розвезеними! –всі вкотре подивились в сторону Аліси.
--Вона стара! Вона за нього набагато старша!
--Ну й яка різниця, кого він любить?? Ми ж його музику слухаємо?? Він теж старший від нас, але ж це нічого не дає!
--Ні! Вона красуня!! Вона така гарна!
--Ха... Мій тато працює в адміністрації ОЄ, так... Короче... Типа... Короче Ляля дуже успішна і багата жінка! А що ви....
--Успішна? Успішна? Може ти ще й скажеш, що Славко не наркоман?
Із-за цього ґвалту, де одна перебивала іншу, охоронці, що охороняли будівлю вийшли на вулицю дізнатися чому справа:
--Що тут відбувається?
--Ми з фан- клубу—мовили всі і чомусь поопускали голови.
Охоронець качнувся з носка на п’ятку щось обмізковуючи. Раптом він відвернувся і відійшов в сторону, як виявилось щоб подзвонити по мобільному телефону.
--Через годинку Вакарчук під’їде і дасть вам автографи. Тільки говорить тихіше, бо в вас будуть проблеми, ви заважаєте людям своїми криками!
—Дякуємо! Дякуємо! Дякую!
Дівчата били в долоні і весело сміялись обіймаючи одна одну. Та через декілька хвилин, емоції нарешті вщухли і вони продовжили свій диспут.
--Він не наркоман! Якби він був наркоманом, то не був би таким розумним!
--Мій брат бачив його за кулісами, так він ледь вихід на сцену знайшов!
--Брат?
--Вакарчук!
--Та він ще у Львові почав ширятись!
--Він мені якось після концерту сам запропонував! –а от після цих слів, вже запанувала тиша... Сам Він запропонував....
--І який він в житті?
--Мені не подобається!! Він самозакоханий! Він постійно дивиться в дзеркало і питає: „Зі мною все в порядку?”
--В дзеркала?
--Ні!!! В тих хто поряд! А вони йому починають: „Гарнюсінький! Ля-ля-ля.....”, а я йому мовила, що мені все одно, та він так образився....
--Так нащо ти сюди прийшла?
--Мені подобається їх музика!
--Всі педики наркомани!
--Він не педик!
--Не педик?? А може ти знаєш чому від нього два музиканти пішли??? А я після концерту бачила! Бо так Ляля схотіла!! Він з ним спав! А Ляля і вигнала їх! А Слава їй все одно кричав: „Я з новими буду спати!!! Ти чула??”
Під час ґвалту, що здіймався надалі рок-зірку ділили між собою, відправляли під кайфом до університету та на всі сцени країни, зустрічали та влаштовували романи з сотнями жінок, жаліли та лаяли. Його дівчина, як дама пальчатки змінювала свій вік, зовнішність та характер. Музиканти являлись в іпостасях друзів, ворогів, відшукувались все нові і нові версії причин полишення групи двох музикантів... З кожною хвилиною ці історії все більш і більш переносились в жанр „ Фентезі”.... З кожною хвилиною ці дівчата брехали все більше і більше, аби не втратити свого достоїнства. Ала, Слава Богу, людини все може надоїдати, і через сорок хвилин червоні, озвірілі діти вгамувались.
--Все!
--Все!
--Все! Ми любимо їх музику!
Женя звернулась до Вєри:
--Ти любиш їх музику, чи Вакарчука?
--МУЗИКУ!!! Вакарчук мені взагалі ніколи не подобався!
--І мені!
--І мені!
--Але.... Так він такий зайчик! Такий добрий! Ви бачили, які в нього лагідні оченята??? Як в маленького хлопчика... Так вони такі добрі та наївні, як в дитини, але в них такий розум і сум... А яка в нього попка..
--Він...
--Стоп! –рявкнула рудоволоса і її обличчя здригнулось.—Навіщо ми брешемо одна одній??? Навіщо ми намагаємося збрехати, аби тільки не розкрити себе і свої почуття? Навіщо??? Я кожного вечора лягаю спати з однією думкою! Я в школі думаю лиш про одне!!! Я вдома думаю тільки про нього... Я собі вени ладна вскрити за нього! Коли я його бачу моє тіло починає покривається мурашками:—дівчина у відчаї присіла на сніг —То чому ми маємо мучитись?? Чому???
--А.... Що ти пропонуєш?
--Давайте візьмемо його в полон!
--Біля нього купа охоронців!
--В мене є ключ від підвалу! Треба тільки вдарити Славу чимось по голові і затягти туди! І ми хоч якийсь час будемо жити щасливо поряд з ним! Ми причепимо його до батареї, як собаку, і будемо насолоджуватись!!
--Ні!
--Так...
--Ми зможемо цілувати ті лагідні очі... Підвал готовий....
--То ти нас взяла щоб використати?? – злісно спитала Аліса наближуючись.
--Так!!! А нащо ви мені потрібні???
--Суко!!!
Дівчата вчепились одна в одну і впали на сніг, почавши активно бутузити одна іншу, під щасливими поглядами інших дівчат.
Тим часом перед коридором з двох будинків перед якими сиділи фанатки зупинилась машина. Дороге спортивне авто з затемненими вікнами здається і не збиралось відчинятись.

Слава вдягнув темні окуляри і тепер їздив собачкою по молнії на куртці намагаючись виглядіти тих фанатів, заради яких він мав приїхати сюди, хоч вже й запізнювався на зустріч.
--Ну й де вони?
Жінка, що сиділа поряд за кермом уважно подивилась у вікно, що розташовувалось з іншої сторони.
--Мабуть не дочекались! Поїхали!
--Зачекай, он охоронець йде.
Чоловік буквально хотів перелізти в машину через скло, що плавно зізжалj вниз. Уставившись в окуляри зірки він пронявкав:
--Та, Та... –і сунув клендарик для підпису в руки –Зараз я їх покличу!
Вакарчук незадоволено посміхнувшись дав йому вже підписаний календарик.
Охоронець підстрибуючи побіг у двір.
--А, он вони!
--А, да, дійсно...
--Тільки, щось вони там не поділили, там якась бійка здається йде...
Слава відвернувся від подій до вулиці до жінки і лагідно їй посміхнувся потеhши голову.
Одним рухом всі дівчата підхопились зі своїх місць в тому числі і Аліна з Женею заляпані снігом, з вереском кинулись до машини.
--Славко, в мене одне прохання, якомога швидше, бо ми зараз запізнимось на першу дію, і нічого не зрозуміємо.
--Добре, добре! Ти ж знаєш, що....
Кумир швидко виліз з машини та з недуже доброзичливим виразом обличчя представ перед дівчатами.
Всі десятеро вхопились за нього, оточивши щільним колом. Кожна намагалась якомога більше доторкнутись о своєї мрії. Слава швидко, по діловому розписався на всіх їхніх касетах, дисках, календариках і зупинився чекаючи нових розпоряджень.
--Можна з вомою, тами... Вами сфотографуватись.
--Можна!
Всі десятеро, лізучи одна одній на голову, хапались за талію незнайомого чоловіка сіяючи від щастя фотографувались на „мильниці”.
--Славко! Славко! Можна тебе поцілувати?? Будь ласка!!
--Давай.
Вакарчук трохи нахилився до неї і вона вчепилася губами в щотинисту смагляву пахнучу якимось тонким парфюмом щоку, яка все одно здавалась м’якою. Слава використавши свою перевагу як чоловіка спромігся потихеньку, непомітно для дівчини відсторонити її від себе.
--В тебе помада лишилась!
--Слав! Слав! Зніми окуляри!
Слава зняв окуляри, всміхнувся, фотоапарати клацнули ще декілька разів, після чого він зробив якийсь жест і охоронець підійшов відтягаючи від нього схвильованих дівчат.
--Пока!
Двері зачинились. Та якась рудоволоса підбігла і почала бити руками по склу.
--Що, що?? –намагався лагідно спитати Вакарчук, сяючи чорними очима?
Вона протягла йому м’яку іграшку і блаженно посміхнулась.
--Дякую! Дякую! –він кивнув головою і помахав їй однією рукою, в той час як іншою натиснув на кнопку, щоб підняти скло.
Після того, як машина повільно розвернулась та трохи від’їхала жінка мовила:
--Встигаємо... Як почуття? Тримай серветку, витри щоку!
Зірка кинула іграшку на заднє сидіння і повернула до себе дзеркало, щоб відтерти помаду.
--Ніби в курятнику побував...
Вона всміхнулась до нього і лукаво запитала:
--Почуваєш себе голосистим, яскравим півнем?
--Ні, охриплою папугою! Скажи, а хто режисер спектаклю?
--Якийсь новий! Говорять, що дуже цікаво...

--Тепер я люблю його ще більше!!
--Тааак!

 
malinaДата: Среда, 21.12.2005, 10:20:53 | Сообщение # 7
Группа: Удаленные





ВАУ!
 
AlinleДата: Среда, 21.12.2005, 11:34:40 | Сообщение # 8
Группа: Удаленные





Мне нравицца!!!Ты сама это писала?
 
malinaДата: Среда, 21.12.2005, 12:14:43 | Сообщение # 9
Группа: Удаленные





а мені навіть щось на зразок кліпів ое сниться. тільки не тих що вже є, а майбутніх... для Ти і я снилось, і на Першу пісню..
 
БастетДата: Среда, 21.12.2005, 3:27:05 | Сообщение # 10
Группа: Удаленные





Сам....
 
БастетДата: Среда, 21.12.2005, 3:28:52 | Сообщение # 11
Группа: Удаленные





http://naomas.ucoz.ru/forum/ адреса художньої академії, можете зареєструватись, та щось там сказати для кількості... ПЛЗ... А то поки студенти туди допруть....
 
AlinleДата: Среда, 21.12.2005, 3:29:17 | Сообщение # 12
Группа: Удаленные





Хм...Какая разница???Сам , или самА?
 
БастетДата: Среда, 21.12.2005, 5:46:36 | Сообщение # 13
Группа: Удаленные





Я можу відповісти, але моя відповідь буде непристойною....
Так ви можете зареєструватись?
 
AlinleДата: Среда, 21.12.2005, 7:30:57 | Сообщение # 14
Группа: Удаленные





Idu regestrirovatsya!
 
БастетДата: Среда, 21.12.2005, 9:38:34 | Сообщение # 15
Группа: Удаленные





Diakyiy! А ти не хочеш відкрити там цю темку в музиці, назвати її океан ельзи, і кидати туди навини та силки?? Я буду робити те саме в тебе!!! Там я не маю права.. cry
А да, ти там не вказалі адреси форуму
 
AlinleДата: Среда, 21.12.2005, 11:04:24 | Сообщение # 16
Группа: Удаленные





Я уже!Какие ссылки ты хочешь туда вставить?
 
malinaДата: Среда, 21.12.2005, 11:08:37 | Сообщение # 17
Группа: Удаленные





щось я недопхала з новинами і ссилками...
 
AlinleДата: Среда, 21.12.2005, 11:10:52 | Сообщение # 18
Группа: Удаленные





Короче, там писать новости и давать ссылки на всякое разное об ое!!!А она у нас такое делать будет!!!!В общем мы там Океан пиарить будем!!!
 
malinaДата: Четверг, 22.12.2005, 11:22:43 | Сообщение # 19
Группа: Удаленные





а ое нам за це заплатять? по-іншому я не згодна!)
 
AlinleДата: Четверг, 22.12.2005, 12:48:05 | Сообщение # 20
Группа: Удаленные





Малина!!!Ты шо, совсем здурела??????
 
Форум - О.Е. & 5'nizza » Океан Ельзи » Океан Ельзи » Фан-арт (Всякие там рисунки, поделки, песни, стихи и.т.д...)
  • Страница 1 из 3
  • 1
  • 2
  • 3
  • »
Поиск:
Partners
 


Яндекс цитирования

5nizza 2005 © 2024