| Главная страница | Ну куди ж без Маргарити? - Форум - О.Е. & 5'nizza| Мой профиль | Регистрация| Выход |Новые сообщения | Участники | Правила форума | Поиск |
  • Страница 1 из 3
  • 1
  • 2
  • 3
  • »
Форум - О.Е. & 5'nizza » Океан Ельзи » Океан Ельзи » Ну куди ж без Маргарити? (Про музу Вакарчука та інших)
Ну куди ж без Маргарити?
БастетДата: Вторник, 20.12.2005, 11:44:59 | Сообщение # 1
Группа: Удаленные





Ляля та інші музи ОЄ

Ляля Фонарьова: «Коли познайомилася зі Славком Вакарчуком, зрозуміла, що я не одна...»
Стиліст та іміджмейкер рок-групи «Океан Ельзи» - про життя, творчість, втрати та надбання.

Декілька років тому журналісти “Високого Замку” приїхали до Києва для того, щоб визначити, у чому секрет злету столичного салону зачісок “Володимир Тарасюк”, що за рекордно короткий час став переможцем кількох міжнародних змагань з перукарського мистецтва. З усіх людей, із якими ми тоді познайомилися, найяскравіше враження залишилося після спілкування з першою помічницею господаря салону, майстром з колорування волосся Лялею Фонарьовою. Вона випромінювала натхненне сприйняття життя, своєї справи, колег і людей загалом. У її розповідях дивувала кількість визначення “талановитий”. Що не людина - талант. Того ж дня у салоні ми зустрілися з земляками - хлопці з гурту “Океан Ельзи”, які щойно переїхали до Києва, зайшли до Тарасюка просто побалакати з Лялею. У чужому тоді ще Києві вони відчули те, що неможливо було не відчути - чарівність цієї жінки - невисокої, чорноволосої, дивовижно сонячної, з сумними (навіть коли усміхається) очима.

Потім, коли Ляля вступила на навчання в Лондонську дизайнерську школу “Тоні енд Гай”, вона не раз розповідала для “Високого Замку” про тенденції європейської моди на зачіски. На той час “Океан Ельзи” вже прислухався до підказок Лялі не тільки щодо зачісок, але й усього, що стосувалося їхньої зовнішності, а незабаром вона стала їхнім стилістом та іміджмейкером. Якось у Львові (завдяки Славкові Вакарчуку Ляля починала тоді відкривати для себе незнайоме їй місто) ми сиділи втрьох у “Віденській Каві”. Те, як Ляля і Славко відповідали на запитання журналіста, доповнюючи і “підколюючи” одне одного, переглядаючись і сміючись, сказало більше, аніж слова. Проте, готуючи інтерв’ю Вакарчука до публікації, я не стала згадувати ім’я його супутниці.

Але минув рік, другий... Львівський “Океан Ельзи” став в Україні рок-групою номер один. Та й ім’я Лялі Фонарьової усе частіше почали згадувати - і не тільки у зв’язку з “океанівцями”. Вона все впевненіше виявляла себе як дизайнер одягу. Декілька місяців тому показала в Києві свою першу авторську колекцію одягу прет-а-порте. Про неї заговорили як про цікавого дизайнера в українській моді, який стоїть дещо осібно від усіх інших. І немов на підтвердження того, що перша колекція була не випадковою, у переддень Великодніх свят Ляля показала у Київському планетарії виставу – демонстрацію авторської колекції високої моди.

Після завершення вистави “Сеппуку” на запитання, чи пов’язане те, що відбувалося на сцені (героїня Лялі зробила собі сеппуку - харакірі) зі змінами в реальному житті дизайнера, - автор відповіла, що в цьому показі, який збігся з її днем народження, вона поставила крапку на усьому своєму попередньому житті.

Наступного дня ми продовжили цю розмову.

- Лялю, була колись у Львові майстер-перукар, чиї унікальні роботи ніколи не залишалися непоміченими на конкурсах. Але коли мені її показали, я відчула щось подібне на розчарування: зачіски-шедеври робила недбало вдягнена жінка, із волоссям, перехопленим звичайною білизняною гумкою... А у вас у вчорашньому спектаклі центром дії стала саме ваша героїня. Ви, як учасниця спектаклю, опинилися у центрі уваги глядачів. Це плюс або мінус Фонарьової-стиліста?

- Ну, не знаю... От сьогодні зранку я гортала книгу, що мені вчора подарували - “Енциклопедія моди”. Переглядала фотографії Коко Шанель (це моя улюблена героїня - жінка і дизайнер) і її роботи. Вона в тридцять років почала творити, а чого домоглася - загальновідомо. Мені в ній імпонує не в останню чергу саме те, що вона сама була, як і її моделі, така елегантна та стильна. Те, що всередині, само собою виявляється в зовнішньому вигляді. Просто не потрібно це стримувати. Мені ці прояви украй необхідні, і передовсім - для роботи. Я, приміром, не можу навіть почати працювати, поки не приберу на столі.

- Може, у вас і дім моди свій буде?

- Він уже майже є. І почалося його створення зі Львова. У цьому місті його частинка вже є. Я хотіла назвати його “Дім 911”, але після американських подій 11 вересня ( дев’ятий місяць, одинадцятий день) не хочу, щоб у назві була ця цифра. Знайду якусь суто українську назву.

- Лялю, чому ж усе-таки вирішили у свій день народження поставити крапку на всьому попередньому житті?

- Минулий рік став серйозним життєвим переломом. Я відчула максимальні зміни у своєму духовному світі. Торік я остаточно вирішила, що буду займатися високою модою. Це “Сеппуку” стало і моїм особистим переходом у нове життя. Йти вперед дуже важко. Особливо важко чинити революційні зміни, а я роблю революцію в Україні. Тому що моди от кутюр (високої моди) в Україні в принципі немає взагалі. Чого б це мені не коштувало - я буду це робити на підтвердження того, що Україна - європейська держава.

- Багато хто вам може заперечити: чи потрібна, мовляв, мода от кутюр у країні, де якісний модний одяг на щодень - проблема більшості?

- А я скажу, що не бідність і не поганий одяг робить людей сірими і непомітними, а страх. У багатьох із нас живе страх. А висока мода, що нібито недоречна поки що тут, зі страхом не сумісна. Я знаю, що не просто можу, а зобов’язана стати революціонером у моді. Я знаю, що не просто хочу, я можу запалювати світло там, де його вже не чекають. Кожна людина - талановита. Потрібно тільки її запалити. І в моді, і в музиці, і багато в чому іншому.

- Це, так би мовити, прогноз на майбутнє, а чим можете похвалитися у минулому?

- З 95-го року я дуже багато чого зробила для України. Це було на багатьох міжнародних показах, де ми вдало виступали. В основі усього лежало - “хочу”. От і зараз, як би гучно це не звучало, я хочу багато чого зробити для своєї країни. Мені дуже хочеться показати, що ми сильніші, що ми кращі, я це знаю. Переконана, що наша музика стане найкращою в Європі, саме зараз у ній відбувається серйозний перелом. І кіно наше доведе, що воно найглибше. Часом здається, що примітивізм перекриває усе, адже він більш помітний, однак я впевнена, що талановитих людей в Україні дуже багато. Один тільки “Океан Ельзи” чого вартує.

- Наскільки у тих змінах, що відбулися у вас особисто, “винен” Славко Вакарчук? Чи став він якоюсь мірою їхньою причиною?

- Коли я познайомилася зі Славком, я вже була неодноразовим чемпіоном міжнародних конкурсів, і не раз виходила під українським прапором і в супроводі гімну нашої країни як переможець. Але коли познайомилася з ним, зрозуміла, що не одна. Ми обидва Тельці, напевно, в чомусь схожі, але і різні абсолютно. Саме він сприяв тому, що я полюбила Львів і тепер вважаю його своєю другою батьківщиною. Це місто треба берегти як зіницю ока, от так закрити руками з усіх боків і не дихати. Іноді мені здається, що львів’яни самі не розуміють, де вони живуть, у якому місті. А ще створюється таке враження, що місто, його архітектура живуть своїм життям, а люди - своїм. Зараз я усіх своїх друзів везу у Львів, показую їм це місто. Дуже люблю на вашому вернісажі гуляти, люблю з бабусями, що вишивають, спілкуватися. Мене ваші львівські бабусі вражають, те, як вони в кав’ярні на свої дівич-вечори ходять. Я таке бачила тільки у Львові і у Лондоні. Моя улюблена бабуся - Дениса Глініна з “Океану Ельзи”. Я бачила, як вона збиралася на зустріч із колежанками: капелюшок вибирала, рукавички і йшла в кав’ярню. У Києві такого, на жаль, немає.

- Лялю, до зустрічі з вами Славко виглядав на сцені інакше...

- Це та свічка, про яку я говорила. Іноді достатньо просто піднести вогник. У нас побутує неправильна думка, що таке стиліст. Думають, що стиліст, це той, хто привів підопічного у магазин або салон - мовляв вдягай це і це. А людина що ж? Що вона при цьому відчуває? Я унікальний стиліст в Україні. Я не нав’язую свого смаку, я роблю так, щоб людина сама вибирала “свої” речі, адже стиліст - це той, хто духовно впливає на іншу людину.

- У вас із “Океаном Ельзи” пішла паралельна східна тема: у них - кліп до нової пісні, у вас - “Сеппуку”. Випадок?

- Це моя стара ідея, що крутилася років зо два. Але в нас із Славком чимало подій відбуваються “ у паралелі”. Я дала назву “Дім 911”, Славко, не змовляючись, написав пісню “911”. Те ж із кліпом... Абсолютно незалежні дві ідеї - у нього своя ідея була, у мене - своя. Ми якось одночасно захопилися японською літературою. Приїжджає він із гастролей - я, каже, таку книгу класну читаю. І я, -відповідаю. Виявляється, читаємо одну й ту саму - “Книгу самурая”. Ти на якій сторінці? - запитую (сміється). Просто, очевидно, близькі духовні світи. Схожі люди збираються разом. Адже ми - виконавці, а хтось нас по життю веде, з’єднує з кимось, і є в цьому певна логіка.

- І усе ж - якими змінами в собі ви зобов’язані Вакарчукові?

- Він мене приземлює іноді - на жаль або на щастя, не знаю. Славко докорінно змінив моє ставлення, скажімо до Західної Україні, адже я виросла в іншій обстановці... Дуже великий вплив на мене має і його тато.

Як особистість він для мене - ідеал. Не тому, що він Славків батько. У моїй особистій шкалі чоловіків, гідних поваги, мій батько і батько Славка перебувають на перших позиціях. А я зустрічала дуже мало чоловіків, яких я поважала -достатньо пальців однієї руки.

- А Славко у цій ієрархії яке місце займає?

- Це - інше.

- З його мамою ви знайомі?

- Вона теж творча особистість. Пише дуже цікаві картини. Я мала щастя відвідати її майстерню, бачила її роботи. Вона на мене так вплинула, що я нещодавно теж узялася за пензель і фарби. Коли вона переглядала мої роботи, я дуже хвилювалася... Я її сприймаю насамперед як художника, а не як фізика. Вона - дуже тонка жінка... Це взагалі дуже творча сім’я.

- А як ваша дочка зі Славком ладнає?

- Я не можу за Діану сказати, я просто можу спостерігати збоку. І знаю, що вона по-дорослому шанує Славка за те, що він робить. Я це бачу в її діях, у вчинках, у словах. Нерідко вона ставить його комусь за приклад, навіть мені іноді. Славко, мовляв, завжди організований, а ти – ні. Може, він для неї зараз ідеал. Тому що вона завжди говорить, що Славко - людина з великою душею, що в нього велике серце і що він дуже добрий.

Діана пише вірші і музику, і думка Славка для неї, мабуть, найважливіша. Вона дуже самостійна. Телефонують мені викладачі: ваша дитина записалася на вокал, заплатіть, будь ласка, вона вже місяць вчиться. Сама записується, сама ходить на заняття. А мені просто не потрібно цьому заважати. У Славка, до речі, в сім’ї ніхто не заважав йому розвиватися, батьки тільки культивували і вітали це, нічого не утискаючи. От і Діанка росте в повному розгортанні своєї душі.

- З того, як багато встигаєте, роблю висновок, що ви зуміли оптимально організувати свій побут. Він, напевно, не віднімає у вас невиправдано багато часу.

- Мені торік подарували пилосос, а цього року - пральну машину. Хоча дотепер якось обходилася без них: здавала речі до пральні, хімчистки... Думали, напевно, що це змусить мене звернути увагу на домашні справи (сміється). Але в мене на все це, відверто кажучи, часу взагалі немає. І я не знаю, що було б, якби я жила одна - навіть не можу уявити собі.

У неділю в нас - сімейний сніданок, за котрий “відповідаємо” почергово. Кожний готує щось своє, фірмове. Діана теж у цьому бере участь. Це єдиний момент, коли я щось роблю вдома.

- А хто автор вашого домашнього інтер’єру?

- Тепер - я. Нещодавно вранці прокинулася - і подумки побачила свою кімнату в глибокій синій гамі. Лягла спати тільки наступного ранку о п’ятій годині, але вже в новій обстановці.

- Нові меблі купили?

- Ні. Зняла з ліжка бічні стінки і ніжки - опустила його на підлогу, трохи стилізувала, вийшло щось у східному стилі. Підлогу закрила темно-синім ковроліном. “Кутки” - стелажі в кутах кімнати - заповнила улюбленими дрібницями - сувенірами. Замість звичних портьєр на вікні з’явилася циновка, як у японських оселях.

А в Діанки вся кімната в іграшках. У неї величезна колекція ведмедиків та мишок. Славко мені привозить звідусіль ведмедиків, так що це фактично він створив колекцію.

- Лялю, а чому нічого не чути про Володю Тарасюка? Поки ви були поруч, він та його справа були дуже помітними. Зараз – ні. Може, це здається?

- Ні, це правда.

- Як тут не пригадати Галу, дружину Сальвадора Далі. Вона вміла переконати чоловіка, що він геній, вміла “запалити свічку”.

- Ви не перша, хто мене з Галою порівнює. В мені просто стільки енергії, що хочеться й іншим її передати. Я просто говорю: ти талановитий, давай-давай! Я не просто кажу, я вірю у це щиро.

- Так чому не “горить” Тарасюк?

- Немає музи. Я завжди знала, що, якщо не буде мене, то нічого не буде у нашій спільній справі. Я вже другий рік сама, пробиваюся сама. І тільки тепер можу розправити крила. І якщо я втратила щось у житті - салон, і усе, що було, то... Я нічого не втратила. Я тільки придбала.

Тепер навіть думаю про те, що хочу народити ще одну дитину. Сподіваюся через рік це зробити.

- Чому через рік?

- Мені так здається. Я не можу багато речей пояснити, звідки я це знаю. А в Бога прошу тільки розуму, щоб правильно розпорядитися в житті всім тим, що він мені дає.

 
дівчина_з_автографуДата: Вторник, 20.12.2005, 11:46:16 | Сообщение # 2
Группа: Удаленные





досить цікаво ]]
 
AlinleДата: Вторник, 20.12.2005, 11:47:51 | Сообщение # 3
Группа: Удаленные





Классная статья!!!!!!Спасибо, Бастет....Я ее залпом прочитала!
 
БастетДата: Вторник, 20.12.2005, 11:59:52 | Сообщение # 4
Группа: Удаленные





Тю.... В мене цього добра подруга на компі назбирала...

Океан Ельзи» показав… високу моду
Галина ВДОВИЧЕНКО
У свій день народження стиліст та іміджмейкер Ляля Фонарьова поставила крапку на своєму попередньому житті та творчості, перетворивши публічний акт «самознищення» в яскраве театральне шоу.

Ляля Фонарьова до недавніх часів була відома як провідний стиліст столичного салону зачісок “Володимир Тарасюк” та “права рука” майстра зачісок. Саме тоді вона і познайомилася з львівським гуртом “Океан Ельзи”, який щойно перебрався зі Львова в столицю. Спочатку намовила хлопців змінити зачіски, потім підштовхнула їх до сміливих змін у зовнішності, а відтак почала активно впливати на те, якому одягу “океанівцям” варто надавати перевагу на сцені і поза роботою. Стилісту та іміджмейкеру “Океану Ельзи” вдалося майже неможливе: саме вона “змусила” Славка Вакарчука одягнути гіпюрову сорочку та помалювати нігті на ногах яскравим лаком…

Днями український дизайнер Ляля Фонарьова представила на суд глядачів авторську колекцію от кутюр “Сеппуку”. Це сталося в Республіканському планетарії у Києві в день народження дизайнера. Готували цю колекцію вісім майстрів із Києва та Львова. Кожну деталь цього дійства було ретельно продумано, починаючи від запрошень у вигляді двох маленьких стилізованих мечів катана (зброя дзен-воїнів), загорнутих у тканину з ієрогліфами, які при уважному роздивлянні виявилися зовсім не японським письмом, а рідною кирилицею з інформацією про те, що, де і коли відбудеться.

Саму виставу варто було б переглянути не один раз – стільки автор колекції (вона ж - режисер, постановник та сценарист) заховала в ній символів та зашифрувала інформації. Моделі одягу високої моди видалися цікавими з першого ж погляду - завдяки сміливому поєднанню стилів та елементів східного та західного костюма та витонченій ручній роботі.

Як це було і під час показу першої колекції Лялі Фонарьової кілька місяців тому, на сцену як актори (назвати їх демонстраторами одягу язик не повертається) вийшли “океанівці”. Серед учасників вистави були і справжні дзен-воїни, і професійні манекенники та манекенниці, і автор колекції та її донька – дев’ятирічна Діана. Одним із сильних моментів вистави стала передача вогника з рук дівчинки, чи то янгола, чи то хмаринки (Діана) чоловіку, розгубленому у світі хаосу та безладу (Славко Вакарчук). Назвала це дійство Ляля Фонарьова із притаманною їй схильністю до ефектів - “Сеппуку”, словом, яке означає ритуальне самогубство, яке за східною філософією є актом душевідкриття – харакірі (хара – душа, кірі – відкрити). Саме цим і закінчила свою місію головна героїня. Хоча жінка, за східною філософією, не має права цього робити, тому що вона, мовляв, не має душі… Але Ляля і тут пішла всупереч правилам. Її героїня запам’яталася як найяскравіша та найвитонченіша у виставі “Сеппуку”.

- Чи варто проводити певні паралелі між творчим актом самознищення та змінами у реальному житті? – поцікавилася я у господині вечірки.

- Звичайно. Сьогодні я попрощалася з усім, що було в моєму житті дотепер. Я переоцінила своє життя. Це була маленька смерть для того, аби народитися знову.

Незабаром це стане зрозумілим не тільки мені…

 
БастетДата: Среда, 21.12.2005, 0:00:55 | Сообщение # 5
Группа: Удаленные





Ляля Фонарьова: „Прихильниці Славка Вакарчука просять його мене покинути…“ - „Високий замок“, 27 грудня

Перше, що привертає увагу до цієї жінки, - її великі глибокі очі. Зараз у них прочитується втома. Ляля Фонарьова - стиліст “Океану Ельзи” та кохана жінка фронтмена групи Славка Вакарчука - підтверджує моє спостереження: “Я відчуваю якусь глобальну життєву втому. Мабуть, тому, що у світі відбувається чимало негативних речей, а я за все це переживаю”.

Багато хто дивується, чому фронтмен “Океану” обрав саме її. Та коли починаєш спілкуватися з цією жінкою, усе стає зрозумілим. Вона випромінює неймовірний магнетизм. Коли бачиш цю пару разом, розумієш, що слова “Я маю місяць, маю небо, маю твій телефон… Я маю те, що так шукав…”, написані Славком Вакарчуком, стосуються саме Лялі. Як, зрештою, і багато інших пісень групи. Ось уже кілька років ця жінка є невід’ємною частиною команди „Океану”. Коли хлопці робили свої перші кроки у Києві, саме Ляля Фонарьова стала тим дороговказом, що скеровував їх в усьому, що стосується зовнішнього вигляду. А нині за результатами журналу “ELLE” Славка Вакарчука визнано найстильнішим співаком України.

- Якось ви сказали, що не просто підбираєте виконавцеві одяг, зачіску як звичайний стиліст… Ви намагаєтесь впливати на людей духовно.

- Кілька років тому, коли ми з “Океаном Ельзи” лише починали будувати взаємини, справді був момент такого впливу. Я налаштувала хлопців на ту хвилю, яку на той момент вважала кращою. Це був період легкого насильства в плані створення зовнішнього образу, але зараз я просто підкреслюю їх внутрішній стан. Приміром, Павло Гудимов завжди вбраний саме так, як йому подобається. Він сам вибрав собі стиль, а я можу лише порадити, що є кращим у цьому напрямі. Як стиліст я впливаю, в основному, тільки на монтаж кліпів: вибираю, які кадри потрібні, а які ні, а ще проводжу фотосесії: від режисури зйомок - до друку у якому-небудь виданні.

А нещодавно оформлювала освітлення й сцену для концерту “Океану Ельзи” у Львівському державному театрі опері та балету ім. С. Крушельницької.

- Складно працювати з людиною, з якою пов’язують особисті стосунки?

- Мені нескладно, та я ніколи над цим не замислювалася. Маю великий мінус: свою роботу ставлю вище від усього іншого. Через це страждає моя сім’я, зокрема дитина, батьки. Вони практично мене не бачать. Це жахливо, але я сама обрала такий шлях… У глибині душі розумію, що це неправильно, та коли такі думки виникають, одразу ж намагаюсь їх відігнати.

Думаю, найголовніше у житті – самореалізуватись. Можна в один момент втратити все в особистому житті, але робота завжди залишиться з тобою.

- Якщо б виникла необхідність, могли б займатися чимось кардинально іншим?

- Я й так багато чим займаюсь, окрім стилістики, просто про це мало хто знає. Наприклад, продюсую книгу Андрія Кудіна “Горсть земли”. Тож тепер знаю всі поліграфічні і видавничі тонкощі. Ця книга вийде на початку лютого. Незабаром у центрі Києва буде відкрито мій новий салон “Мадам Лулу”. Я мріяла про нього три роки, але просувалась до своєї мети дуже маленькими кроками. За гороскопом я Телець, і якщо чогось хочу, то досягаю обов’язково. Хочу відтворити в “Мадам Лулу” атмосферу світського салону давніх часів, які надавали можливість різним верствам суспільства спілкуватися з богемою. Там будуть кімнати у японському, китайському, індонезійському стилях…

- А є щось, чим ви б не займались за жодних обставин?

- Мені цікава будь-яка робота, якщо, виконуючи її, я росту. Найголовніше в житті – вчитись. Я завжди собі кажу: “Мені це цікаво”. Для творчої людини не є проблемою займатись дизайном приміщення, книгами чи режисурою. Можу серед ночі встати і почати малювати картину…

- У вашому характері домінують жіночі риси чи чоловічі?

- Думаю, чоловічі. Своє життя я будувала сама, тому довелося взяти на себе чоловічу роль. З дитинства знала, що мені ніхто нічого не дасть просто так. Всього досягала копіткою працею.

- Ви самовпевнена людина?

- Відомі люди - режисери, письменники, фізики - це все дуже нещасні люди з поламаними долями... Серед них не було самовпевнених. Іноді я буваю невпевненою, починаю вагатись, зупиняюсь, але потім все одно йду вперед. Колись я дивилась на світ широко розплющеними очима, вважала, що всі люди хороші. А потім мене життя трохи “поколошматило”. Та я не люблю згадувати минуле, бо той, хто живе минулим, не має майбутнього.

- Багато популярних людей не є щасливими в особистому житті тільки тому, що їхні “половинки” не вміють ділити їх з прихильниками, намагаються “прив’язати”.

- Коли ми зі Славком зустрілися, він ще не був популярним.

А те, що люди розходяться, бо один ревнує іншого до всього… Думаю, це лише привід. Буває, що Славкові прихильниці розмальовують під’їзди, пишуть йому листи: “Ляля така-сяка, покинь її”… Але це смішно. Ці послання пишуть маленькі дівчатка… Я порівнюю їхні витівки з тими, що робить моя донька. Їй десять з половиною років. Вона також слухає музику, бере автографи...

- Ви ніколи не шкодуєте, що через роботу приділяєте своїй дитині замало часу?

- Часом починаю картати себе за те, що я погана мама. Наприклад, дуже несерйозно поставилась до того, що два роки тому вона пішла на танці - сама записалась до гурту “Шумка” при Київському національному університеті ім. Тараса Шевченка. Я видала їй гроші на навчання і... забула про це, аж поки донька не запросила нас зі Славком на свій концерт до Національного палацу “Україна”. Треба було ще домовитись, щоб ми туди потрапили. Я була вражена. Відчула себе дуже незручно, що несерйозно до цього ставилась.

Цього літа вона їздила в Естонію на міжнародний конкурс. Гурт “Шумка” зайняв там перше місце, і моя дитина на два тижні поїхала в тур. У той час я відчувала себе божевільною “мамашею”, яка обриває телефонні дроти. Після туру наші стосунки одразу “подорослішали”. Тепер вона займається ще й вокалом. А нещодавно задумала з подругою організувати музичну групу. Думаю, якщо моя донька має багато свободи, то це не так уже й погано. Вона розвивається саме так, як хоче, а я лише допомагаю їй будувати свій світ.

- Якось ви казали, що через рік плануєте народити другу дитину. З того часу минуло вже майже два роки…

- Я про це кажу щороку. Передовсім собі. Часто замислююсь над цим, але наразі у мої плани не входить народження дитини, бо занадто багато роботи. А може, мені соромно, бо не можу приділити достатньо уваги навіть першій дитині... Або ж просто боюсь… Не знаю.

Ратуша-ForUm

 
AlinleДата: Среда, 21.12.2005, 0:01:44 | Сообщение # 6
Группа: Удаленные





Какой же ты после этого "дурнык"???Ты ж "золотой форумчанин", или "пользователь-2005"!
 
БастетДата: Среда, 21.12.2005, 0:02:14 | Сообщение # 7
Группа: Удаленные





Ляля Фонарьова: "Я була маленьким вовченям"
Розмовляла Орислава Жеребецька
16.06.2005

Вона схожа на чорну кішку. Така ж загадкова і пихата. Прихильники гурту “Океан Ельзи” ненавидять Лялю Фонарьову лише за те, що вона є. Вони не можуть зрозуміти, чому саме її обрав сексуальний та епатажний вокаліст популярного рок-гурту. Проте мало хто знає, що своїм бездоганним зовнішнім виглядом Святослав Вакарчук завдячує саме Лялі Фонарьовій.
Дівчина помила, розчесала та одягнула “четвірку” львівських хлопців, які приїхали до Києва в пошуках слави.

– Лялю, окрім того, що ви власниця салону в центрі Київа, працюєте ще й стилістом у групі “Океан Ельзи”. Не важко поєднувати роботу та особисте життя?
– Ні, бо коли працюю, повністю віддаюся роботі. Іноді, коли роботи багато, можу навіть не помічати людей навколо себе. Я усвідомлюю, що це великий мінус.
– Бо через це страждає ваше особисте життя, коханий чоловік...
– ... і моя донька та батьки, які іноді забувають, яка я на вигляд. Коли переосмислюю своє життя, мені стає страшно. Але розумію, що нічого поробити із цим не можу. Можна втратити все одразу в особистому житті, але робота завжди залишиться з тобою.
– Пам’ятаю, коли я вперше вас побачила поруч зі Святославом – це було на “Таврійських Іграх”, – на голові у вас була корона...
– Зазвичай намагаюся бути такою, щоб мене ніхто не бачив – живу собі у власному світі. Нині є багато яскравих особистостей, на яких варто дивитися. Я не така! Щоправда, у мене бувають випадки, коли хочу щось зробити. В юності мріяла вийти на вулицю у кирзових чоботах. Так і зробила! Вважаю, що коли чогось хочеться, відмовлятися від цього не
варто. Якщо в той вечір я себе відчувала королевою, значить я нею була!
– Важко було впустити у свій світ Святослава?
– Зараз сама розіб’ю власний міф. Я і справді була колись маленьким вовченям – замкнута в собі. Але нині намагаюся жити у світі із щирою душею. Я кожного дня впускаю у свій світ багато
людей.
– Важко бути поруч із відомою людиною?
– Я на Святослава дивлюсь не як на відому людину, а просто як на людину. Спершу було важко. Коли я чула про себе жахливі речі, то єдине запитання, яке виникало: за що? Згодом я зрозуміла, що все це лише тому, що я просто є.
– Були якісь плітки?
– Найбільше мене вразила плітка про те, що мені вже давно виповнилося 39 років. А недавно моя знайома прийшла із “новиною” – виявляється, я зробила кілька пластичних операцій. Нині такі плітки мене тішать. Можливо, колись мене хтось побачив, так би мовити, не в формі, то й чутки поповзли!
– Які стосунки Святослава із вашою донькою?
– Їй незабаром виповниться 12 років, проте на свій вік вона аж надто самостійна. Моя донька слухає іншу музику, ніж грає “Океан Ельзи”, та ніж ту, що подобається мені. А ще їй до вподоби одяг, який я не зовсім розумію. Тому я можу думати, що в них зі Славіком хороші стосунки.
– А які у вас стосунки із батьками Святослава?
– Прекрасні! Батьки Святослава – чудові люди. Спілкування з ними мені приносить велике задоволення.
– Важко бути музою для відомого чоловіка?
– Я про це не задумуюся, просто намагаюся робити все по максимуму. Якщо їду на машині – то на величезній швидкості, якщо чимось займаюся – то з повною віддачею. Це впливає на Славіка і він також загоряється життям. Сама ж я дуже емоційна людина і страшенно люблю життя. Коли я зустрічаю людину на вулиці й дізнаюся, що в неї день народження, хочу, щоб увесь світ оглянувся на неї і привітав її зі святом. Мені абсолютно все одно: зрозуміє це хтось чи ні.
– А прихильники “Океанів” вас не турбують?
– Іноді буває. Але до прихильників я ставлюся спокійно. Адже ті дівчата, що присилають мені листи з погрозами й вимогою, щоб я залишила Славіка, ще діти. Тому і ставлюся до цього, як до звичайних пустощів.
– Якби виникла необхідність, ви могли б займатися чимось кардинально іншим?
– Я й так багато чим займаюсь, окрім стилістики, просто про це мало хто знає. У центрі Києва маю власний салон “Мадам Лулу”, де відтворила атмосферу світського салону давніх часів. Такі заклади колись створювали для різних верств суспільства, аби всі могли спілкуватися із богемою. Там є кімнати в японському,
китайському, індонезійському стилях.
– Коли дивишся на вас, чомусь асоціації виникають зі Сходом – у вас часом немає китайського чи японського коріння?
– Ні (сміється). Хоча зі Сходом мене багато чого поєднує. До прикладу, мій улюблений письменник Місіма Юкіо. Останній твір, який я прочитала, – “Осінній сніг”. Після такого шедевру більше не хочеться читати взагалі. Це дуже
сильний поет і близький мені по духу. Але на мене впливає багато письменників – не лише зі Сходу. І про те, що асоціююсь зі Сходом, чула не лише від вас. Та не можу зрозуміти, чому! Можливо, через те, що недавно японський мінімалізм увійшов у моду...
– Пам’ятаю ваш показ у японському стилі...
– Він називався “Сеппуку”. Але, крім цього, у мене був показ “Мучачо лото” на іспанський мотив, а ще – колекція “Мальва України”. Проте, як це не дивно, на показах, з якими я вигравала на міжнародних конкурсах, у моїх колекціях були присутні українські національні мотиви. За кордоном намагаюся представляти наше, українське, але більш урбанізоване.
– У ваших колекціях – багато символів та знаків. Що вони означають для вас?
– Я не та людина, що не стане йти вулицею, де щойно перебігла чорна кішка. Забобонність мені не притаманна. Але знаки і справді багато про що говорять. Вважаю, що зустріч із будь-якою людиною – не випадкова. Навіть у тому, що ми зараз розмовляємо, також є свій знак. Бог створює такі ситуації, що ніколи нічого просто так не відбувається. Навіть речі, які нам неприємні, згодом можуть стати причиною для радості. Недаремно кажуть: навіть зірки на небі – це букви, з яких треба вміти складати слова.
– На одному із показів ваша
донька передавала Святославові вогник. Що це означало?
– Ідея полягала в тому, що ми всі стоїмо на перехресті злих та добрих сил. Тричі в різні періоди життя я робила покази, що мали на меті засвідчити співіснування добра і зла. Адже ніхто, напевно, не знає, яка сила переможе: чорна чи біла. А вогник – це те, що дає надію на перемогу добра.
– У вашому житті було багато зла?
– Якщо відверто, то дуже мало. Бо те, що відбувається нині, не до порівняння із тим, що пережили наші батьки та дідусі. Моя бабуся побувала в концтаборі, знає, що таке голодомор... Коли послухати розповіді таких людей, розумієш: усе погане, що колись відбувалося у тебе в житті, – дурниці! Ми молоді, здорові й можемо всього досягти самотужки. Нас ніхто не тримає у клітці.
– “Потрібно вмирати, щоб народжуватися знову”, – колись сказали ви. Не вважаєте, що, спаливши всі мости, важко повертатися назад для усвідомлення власних помилок?
– (Пауза...) Загалом, я так живу. Померти – це віддатися енергетиці. Не розумію, як можна виділити на любов 10 грамів, на повагу – 20 грамів, на роботу – 30. У мене такого немає.
– Святослав вам не дорікає, що ви забагато працюєте?
– Він намагається мене кудись забрати: на природу, у поїздку. Тільки для того, аби я відірвалася від думок про роботу. І це допомагає.
– Ви завжди були таким трудоголіком?
– Навіть намагалася цю рису в собі викорінити! Але згодом усвідомила, що силувати себе більше не зможу.

 
БастетДата: Среда, 21.12.2005, 0:03:10 | Сообщение # 8
Группа: Удаленные





Я володар одного компа з братом придурком та його дівчатми фанатками ОЄ, от і весь секрет мого успіху...
 
AlinleДата: Среда, 21.12.2005, 0:03:47 | Сообщение # 9
Группа: Удаленные





Все, я иду спать! Спокойной ночи, все кот тут сейчас! До завтра!
 
БастетДата: Среда, 21.12.2005, 0:04:30 | Сообщение # 10
Группа: Удаленные





"Глаза - зеркало души", - фраза, знакомая каждому с детства. И именно она приходит на ум, когда смотришь на человека, пытаясь понять, что скрывается за формулой его успеха: везение или характер

Итак, попытаемся заглянуть в глаза и найти секрет: "С чего начинается Мастер?".
З.Э.: Представьтесь, кто такой Владимир Тарасюк?
В.Т.: Просто человек. Я стал профессионалом благодаря тем, кто меня окружает, учил и учит до сих пор. В своей жизни я сменил восемь профессий, бросался из крайности в крайность! Занимался музыкой (пел в ансамбле "Марево мрії", где был солистом) и на фестивале в Умани коллектив занял первое место (пожалуй, это начало моих успехов). Учился в техникуме бытового обслуживания и занимался боксом. Шесть лет отдал спорту, став кандидатом в мастера, но тяга к творчеству победила. Долго не знал, чего хочу, но человек не всегда находит себя сразу, главное, чтобы он искал!
З.Э.: Как Вы нашли себя?
В.Т.: До армии подстриг сестру и все бы ничего, пока мое "тифозное" творчество не было оценено семьей. С тех пор при всем уважении к моим успехам мне свою голову сестра не доверяет. Так что дебюты не вегда удачны. Зато сохранилось особое ощущение, которое хотелось вернуть и испытывать снова и снова. Чувство, которое возникает при восходе солнца, когда все вокруг оживает и преображается. Тот же восторг испытываю от прикосновения к волосам. Они то мягкие и послушные, то жесткие и строптивые - это как игра, где волосы диктуют правила. Поэтому каждая новая работа - борьба и счастье, если ты победил. Она никогда не надоест, ею невозможно присытиться, так как не знаешь заранее, с чем столкнешься и что создашь.

З.Э.: Постоянная борьба в работе требует большого вдохновения. Рыцаря вдохновляет образ Прекрасной Дамы. А Вас? Где выход Ваших эмоций?
В.Т.: Как правило, устав, отдыхаю под грустные душевные песни. А в общем, все люди одинаковы, мы плачем и смеемся над одним и тем же. Я не исключение в выражении своих эмоций. Самое большое вдохновение - Любовь. Ей сложно учиться, но так важно, а помочь в этом может женщина, так как она изначально умеет больше любить. Поэтому, я думаю, ради женщин можно создавать прекрасный мир.
З.Э.: Вам повезло, и Вы встретили свою музу?
В.Т.: Да, это моя помощница - Ляля Фонарева. Она, прежде всего, друг и человек, который изменил мой внутренний мир, показав, как можно любить людей, не думая о себе. Ее любовь и вера помогли рассмотреть и найти среди многих увлечений дело всей моей жизни. Эта хрупкая женщина проталкивала все, что я делал. Я сажал дерево, а она разводила сад.
(Примечание) - Сразу возникают ассоциации с романом М.А. Булгакова "Мастер и Маргарита". Скромный писатель жил и творил до тех пор, пока не встретил Ее. Маргарита вдохнула жизнь и сделала его Мастером, который отказался от своего прошлого, забыл и перечеркнул все, даже фамилию. Но приобрел рядом с ней вдохновение, чтобы создать великое призведение - труд жизни.
З.Э.: Вы так много говорите о любви. Что значит для Вас это чувство?
В.Т.: Это Бог, Его награда человеку, То, что управляет жизнью. Благодаря любви человек достигает таких вершин, каких не достиг бы, обладая всеми знаниями. Это как в Библии: "Если у меня есть дар пророчества и я знаю все тайны, если мне даны все знания и если у меня есть вера, способная передвигать горы, а нет любви, то я ничто…" Стараюсь жить по принципу: "Относись к людям так, как хочешь, чтобы относились к тебе". Этому учу и в своей школе, которую считаю своей самой большой победой. Просто здесь я учу тому, чего не хватает в мире - доброте, терпению, единству в работе, целеустремленности. Коллектив - это сложный организм, но он учит, закаляет и развивает больше, чем познания в одиночку. Я стараюсь, чтобы ребята чувствовали себя семьей и знали, что мы их любим. Мечтаю, чтобы каждый выпускник добился успеха, не сдавался и продолжал любить жизнь и профессию. С 1996 года мы с Лялей подбирали коллектив, который с нами до сих пор. Сейчас, благодаря нашей команде, студия причесок "Владимир Тарасюк" является самой титулованной на Украине по количеству завоеванных призов на международных конкурсах. 1996 год стал отсчетом побед на международном конкурсе "Лонда - шоу". Итог на сегодняшний день - 9 кубков и 30 дипломов, завоеванных студией. Три раза наши работы печатали во французком журнале "La Coiffure de Paris" в связи с победами на чемпионатах "Londa" в Риге (участвовало 24 страны).







З.Э.: Все это - престиж марки "Владимир Тарасюк", а кто пользуется вашими услугами, поддерживая и рекламируя вас широким массам?
В.Т.: Работаем как с политиками и бизнесменами, так и с ведущими различных телеканалов. Но основную рекламу нашей работы делают эстрадные исполнители - наши друзья.
(Примечание) - Этим звездам помогают светить ярче многие люди, оставшиеся в тени. Один из них - Владимир Тарасюк.







 
malinaДата: Среда, 21.12.2005, 10:09:49 | Сообщение # 11
Группа: Удаленные





дякую, але о боже, де б мені взяти часу це все прочитати? може хтось мені перекаже короткий зміст?
 
Sea-gullДата: Пятница, 23.12.2005, 11:26:30 | Сообщение # 12
Группа: Удаленные





Краткое содержание: Ляля - просто замечательная, энергичная и талантливая женщина... они со Славиком друг другу очень подходят...вместе им хорошо! wink
 
malinaДата: Пятница, 23.12.2005, 11:28:25 | Сообщение # 13
Группа: Удаленные





ну я так і думала. я вчора побачила її недавнє фото. не така вона й красуня, як всі кажуть...
 
Sea-gullДата: Пятница, 23.12.2005, 11:31:07 | Сообщение # 14
Группа: Удаленные





главное что им вместе хорошо! а если хорошо Славику, то и нам хорошо! wink
 
БастетДата: Пятница, 23.12.2005, 11:32:05 | Сообщение # 15
Группа: Удаленные





Ляля Фонарева – известный стилист и модельер. Она сделала Александра Пономарева и группу «Океан Эльзы» такими, какие они есть сейчас. О ней можно сказать многое, а я скажу лишь три слова: красива, талантива, добра. Она – Женщина, да, именно так – с большой буквы. Она по-настоящему счаслива – у нее есть любимая семья, много друзей и интересная, тоже любимая работа. И, как любой человек, имеющий жизненную цель, она не собирается останавливаться на достигнутом.
-У меня есть заветная мечта. Я хочу сделать дом, в который человек придет и не только сделает себе красивую прическу, красиво оденется, а и красиво себя почувствует. Такой дом, «Дом 911», сейчас только создается. Там будет мой бутик, услуги по красоте, а также одно ответвление – медицинский центр. В моем салоне можно будет прочитать последнюю литературу, поговорить. Это будет как какое-то тусовочное место, где будут собираться интеерсные, необычные люди.
-П почему «911»?
-Во-первых, у меня есть личные мысли по поводу этого названия, а во-вторых.. Все знают, что это мировой номер, по нему обращаются, когда очень плохо. Даже «Океан Эльзы» использовал эту цифру в одной из своих песен - Славику Вакарчуку очень понравилась эта идея. Просто я так много рассказывала об этой идее всем своим друзьям, что многие из них тоже загорелись этой идеей. Ну и, как видите, Славик не стал исключением.
-Почему вы выбрали именно эту профессию? Вы всегда мечтали стать стилистом, модельером?
-В детстве я мечтала стать учителем, всегда хотела быть с детьми, потому что они не лгут. У них еще нет никаких жизненных понятий, они не знают, что хорошо, а что плохо. Они чистые. Но все-таки они такие до какого-то определенного периода. Позже они начинают юлить, немного врать. Но вообще я всю жизнь мечтала быть среди людей, потому что мне очень тяжело быть одной. Мне достаточно времени, которе я провожу в машине, чтобы побыть наедине с самой собой. А еще у меня есть такие друзья, с которыми можно молча сидеть и быть как бы наедине вдвоем. Это очень интересно.
-А не наступало в вашей жизни моментов, когда хотелось отрешиться от всего мира?
-Такой момент наступил весной. С этого времени в моей жизни постоянно все меняется, она как калейдоскоп. Перемены в моей жизни проходят так быстро, что порой я даже за ними не успеваю. В этом году я потеряла близкого человека, и мне было безумно больно и тяжело. Я не могу сказать, что уже смирилась с этим, что боль уже прошла. До сих пор мне очень тяжело. Весна, лето этого года – очень тяжелый период для меня. В то время я ушла в никуда, мне даже жить не хотелось. Но я все-таки смогла взять себя в руки, а это очень тяжело. Хорошо тем людям, у которых есть друзья, которые могут помочь это сделать, потому что в такой период жизни близкий человек просто необходим. А у меня получилось сделать это самой. Наверное, мне в этом помогли моя дочь и самый близкий на сегодняшний день друг – мой родной брат. Я думаю, Украина его имя еще услышит, потому что это безумно талантливый человек.
-Вы можете сказать, что добились в жизни всего, о чем только могли мечтать?
-В определенный момент жизни я мечтала иметь ребенка. Для меня тогда это было нереально. Сейчас у меня есть дочь, которой уже пошел девятый год. А сейчас моя мечта – это реализоваться, я считаю, что это главное. В этом году я возила свою команду из Львова (у меня и там есть салон) на конкурс, мне хотелось всем доказать, что Украина – самая лучшая страна. Мы там победили. Показ был национальный - урбанистические костюмы, в-общем, Украина в современной подаче. Показ длился десять минут, и все это время показывались сюжеты из «Пропавшей грамоты», «Ивана Купала», звучала песня Нины Матвиенко в современной обработке, и закончилось это действо гимном. Там были выходцы из Украины, они подходили ко мне и просто плакали… А я хотела показать всем, кто приехал из других стран, какая на самом деле Украина. Сейчас в предверии показ, который будет называться «13». Он должен был пройти 13 октября, но перенесся на следующий месяц. В нем 13 моделей, а эта цифра для меня роковая. В этом месяце 13-го числа у меня прошла такая себе перетурбация в жизни, немного поменялись ценности.
-Известно, что вы сотрудничаете с Александром Пономаревым и группой «Океан Эльзы». Расскажите о вашей совместной работе.
-С «Океаном Эльзы» мое сотрудничество началось с того дня, когда они переехали в Киев, а это было 3 с половиной года назад. Мне просто с ними интересно. В этой работе я могу выразиться. А с Сашей Пономаревым мне тоже очень интересно работать. И сам он очень интересный селовек, у него очень богатый внутренний мир. Меня очень поразило, когда я увидела его картины. Оказываетмя, он пишет картины, представляете?.. Работа с ним меня очень вдохновляет. С Сашей я работаю с февраля этого года.
-Популярные личности очень капризны. Вы заметили это при работе с ними?
-Что какасется Саши Пономарева, он совершенно некапризный. С ним действительно легко работать. А «Океан Эльзы»… Это группа немного другого направления.. Сами по себе они личности сильные. С ними пока что у меня все получалось, все было нормально. Мы вместе работаем очень давно, поэтому научились уже друг друга понимать.
-Вам не бывает страшно, что кому-то не понравится то, что вы делаете, в данном случае имеется ввиду ваше сотрудничество с Пономерем и «Океаном Эльзы»?
-Вы наверное будете смеяться, но мне в душе постоянно кажется, что никто моей работы не видит, что это вижу только я, и тот человек, с кототрым я работаю. Мне кажется, что ни я, ни моя работа не такие яркие явления, на которые все будут обращать внимание.
-Ну почему, ведь имидж известного человека – это то, что сразу бросается в глаза, и нередко именно по имиджу судят о самом человеке?..
-Для меня лично имидж человека, с которым я работаю, совсем не главное. Я просто хочу помочь человеку при выборе одежды, образа… Ему так легче найти себя. Если бы я, допустим, была известным музыкантом, я бы делала видеоклипы, как маленькие рассказы о том, что я хочу рассказать в своих песнях. Я бы не показывала себя, свое лицо, а придумывала бы образы, которые показывали бы, как я чувствую себя в этой песне. Мой внешний вид стал бы донесением того, что я хочу сказать в этой песне. Это было бы не мое лицо, а… Даже не знаю что. Наверное, то, о чем говорится в песне. Точно также я думаю о своей работе. Я понимаю, что кому-то нравится то, что я делаю, кому-то – нет.
-С точки зрения профессионала, что вы можете сказать о стиле украинских музыкантов?
-У каждого человека есть свой собственный мир. Мне кажется, что каждый хоть немного себя в этом мире идеализирует, думает, что он и есть тот самый стильный и интересный. Сейчас я приша к выводу, что стильный тот, кто имеет свое мнение, свой взгляд и имеет смелось сказать себе, что он в чем-то не прав, что-то делает не так. Это – личность. Для меня это и есть стильный человек. А те, кто размышляет так: сейчас людям нужно это, поэтому я сделаю именно так, они в итоге теряют себя. Стильный человек – это тот, кто не поддается таким факторам. Такой человек может одеть на себя все что угодно, и на нем это будет выглядеть стильно.
-Когда вы смотрите телевизор, вам хочется что-то изменить в стиле наших «звезд»?
-Нельзя это сделать, если сам человек не хочет этого. Можно взять ту же Оксану Билозир и одеть в одежду, снятую с Мадонны. Это будет нелепо и смешно, хотя эта одежда очень дорогая и интересная. В нашей эстраде такое, кстати, сейчас практикуется. Самая большая ошибка любого модельера – это одевать на человека то, в чем он сам чувтсвует себя неуютно.

Анна ТУРЕНКО
 
БастетДата: Пятница, 23.12.2005, 11:34:34 | Сообщение # 16
Группа: Удаленные





Вакарчук и не скрывает, что не любит Москву: для него это слишком ЭКЛЕКТИЧНЫЙ город, нелепо сотканный из сотен нестыкующихся друг с другом пространственных кусков. Город, понятно, отвечает взаимностью: на протяжении нескольких лет "Океан Эльзы", бесспорная украинская СУПЕРГРУППА, так и не может занять "серьезных позиций" ни в Москве, ни тем паче вообще на музпросторах России. Тем не менее от раз в полтора года привозимых новых альбомов "Океана Эльзы" веет сияющим перфекционизмом и вопиющей продвинутостью. Эстеты-критики дрожат, немеют и признают лучшим музпродуктом текущего года и "Я на небе був", и "Модель". Та же участь неизбежно подстерегает и "Суперсимметрию" - вышедшую пять дней назад свежайшую пластинку "ОЭ", где снова в меру нежности и жесткости, рок-напора и камерной балладности. Но в "суперзвезды" Вакарчук со товарищи опять в Москве вряд ли вырвутся...

-Говорят, вы хотели продать альбом "Суперсимметрия" в Москве за огромные деньги, сопоставимые с ценой последнего диска Земфиры (несколько сотен тысяч долларов). Но вас ни один рекорд-лейбл так и не захотел покупать. Пришлось идти на демпинг?
- Мы бы все равно выпустили здесь альбом, это вопрос стратегический. Мы не та группа, которая будет хлопать дверью. Мне любовь российских людей, которые пишут к нам на сайт, важнее, чем финансовая несостоятельность или состоятельность здешних рекорд-компаний. Я заработаю у себя дома, на территории в три раза меньше, те же деньги, что люди зарабатывают здесь. И, в конце концов, не ради денег же это все делается. Ради удивления самих себя.
- Сильно удивил себя этим альбомом?
- Несколькими песнями. Допустим, седьмая вещь, "Леди". Я изначально хотел сделать лиричную, нежную рок-н-ролльную балладу, а получился негритянский госпел с черными женскими голосами, с органом. Получилась медленная, но очень агрессивная музыка. Именно такая мне особенно нравится. Это то, за что я, допустим, люблю "Роллинг стоунз": за внутренний драйв при внешнем спокойствии. Это новое и в "Океане Эльзы". У нас появились более агрессивные тексты, более прямые, конкретные. Менее завуалированные. Знаешь, мы научились меньше говорить, чтобы что-то сказать... Меньше размахивать руками, чтобы что-то доказать.
- "Суперсимметрия" - это в тебе говорит твое начало математика?
- Физика. Я физик по профессии. И это моя диссертация так называлась: "Симметрия в электромагнитном поле". Если физический термин "суперсимметрия" объяснять человеческим языком - это симметрия несоединяемых вещей. Осязаемого вещества и, допустим, неосязаемого электрического поля. Казалось бы, два разных мира: материальный и неощутимый. Но на глубинном уровне это все ведь одно и то же. Также в черно-белых клавишах я это увидел, которые изображены на обложке диска. Белое и черное рядом - это малая секунда, ничтожный интервал, который режет слух. Но если взять всю клавиатуру, состоящую из черного и белого, - это очень красиво, это суперсимметрия.
- У "Muse" пластинка называется "Origin Of Symmetry"...
- "Природа симметрии"... Так называется чей-то известный философский трактат. То ли Аристотеля, то ли Платона, я не помню. Но я не ориентировался на группу "Muse". Я ориентировался на то, что "суперсимметрия" - это подходящее и многовыражающее слово. Хотя по большому счету альбом можно было назвать как угодно, хоть "Футбольный мяч".
- Давно меня занимало совмещение в тебе таких разностей: прагматическо-математического, научного склада ума и как бы неподконтрольных, творческих эмоций.
- Это самое большое заблуждение людей, которые не знакомы с наукой. Передовая, теоретическая наука - это то же творчество. Это предсказывание, угадывание, размышление. Наука - это сплошная интуиция, там логики очень мало. Чтобы придумать электрическую лампочку, надо написать на бумажке закон, который объясняет эту лампочку. А как, если ты его никогда не знал до того? Тебе надо его вытянуть откуда-то. Наука - это умение украсть у природы ее тайну. Это тоже творчество.
- Некоторые считают, что вы никогда не станете в России супергруппой из-за слишком националистичной подачи себя! И дело здесь вовсе не в языковом барьере. Допустим, песня "Мила моя, вставай!" - страна должна подняться, отряхнуться, зауважать себя... Кто-то говорит о ваших западноукраинских ментальных, антирусских комплексах. А на подсознательном уровне люди в России это чувствуют и отрыгивают. Как думаешь?
- Песня "Вставай" вообще про девушку. А мы совершенно интернациональная группа по составу: есть украинцы, есть русские... Мы поем о любви... Вообще я не понимаю, почему журналисты стали предпочитать задавать такие вопросы: о деньгах, о национализме, о каких-то социальных вещах, а не о музыке? Почему музыка сейчас вообще перестает интересовать людей?
- Тебе было бы удобней, если б я спросила: почему в этой песне у тебя такой клавишный проигрыш, а в этой - такой?
- Нет. Спроси: почему я пою о неразделенной любви?
- Знаешь ли, все поют о неразделенной любви. О чем же еще петь?
- В том-то и дело, что петь сейчас все стали об абсолютно искусственных вещах, искусственных переживаниях. Одинаковые группы на MTV пытаются насадить 13-летним подросткам совершенно безжизненные истины.
- Ладно, так почему ты поешь о неразделенной любви?
- Потому что это то, что знакомо и понятно каждому человеку, независимо от национальности.
- А в твоей личной жизни нынче стабильность? Ты живешь уже долго с одной девушкой, а альбом об одиночестве?
- Но я же не должен говорить только от себя. Пускай я пою от имени всех людей, которые когда-то это ощущали.
- А стабильность в жизни - это плюс или минус?
- У меня - не стабильность, а уверенность. А уверенность - это всегда плюс. Мои близкие друзья, моя любимая девушка, моя будущая семья, мои родители - когда становишься взрослей, эти ценности приобретают большую важность, чем все остальное.
- Твоя девушка Ляля Фонарева - стилист группы "Океан Эльзы"? Стрижет тебя, красит и одевает?
- У нее как у стилиста очень много всяких проектов. "Океан Эльзы" всего лишь один из них. Ляля - очень известный в Киеве, в фэшн-кругах человек. На этой почве мы и познакомились.
- Значит, вы равнозначные, самодостаточные люди. Она - не просто девушка при тебе, при звезде...
- А у меня и не могло бы быть такой девушки, такие слишком легко доступны. Легкодоступные девушки не могут быть мне интересны. Мне надо, чтобы девушка была самостоятельная личность, в первую очередь. Знаешь, если все построено на одном сексе или на одной страсти, то так быстро все проходит... А если отношения многосторонне завязанные - интересно!
- То есть клево, что у нее есть своя жизнь, а у тебя - своя?
- Нет, жизнь у нас общая. Но - разные дела и разные круги общения...
- А вот ты приезжаешь в Москву: здесь-то у тебя высвечиваются свои "экстренные" адреса?
- Конечно. В Москве у меня очень много друзей, с которыми всегда интересно состыковываться.
- А девушки?
- Знаешь, я умею себя успокаивать...
- Во всех отношениях?
- Я сказал: успокаивать, а не удовлетворять!
- И после концерта ты что, едешь и ложишься в гостинице спать?
- Еще иногда еду покушать. А могу и книжку почитать.
- Года три назад ты говорил: мы хотим стать суперлучшими. Мы должны... Но вот - стали. Стали лучшими несколько раз подряд (три альбома подряд). А дальше? Либо надо вовремя уходить ("Звезда рок-н-ролла должна умереть"), либо быть готовым все потерять! Нельзя же быть всегда намбер ван?!
- Нельзя... Чем больше думаешь об успехе, тем меньше он приходит. Чем больше стараешься повторить успех, тем хуже получается. Для успешности надо, мне кажется, всякий раз говорить себе: я сейчас начинаю с нуля, я просто начинающий музыкант, который пришел всем доказать, что что-то могу. Вот тогда работает.
- То есть надо все время ПОДОПУСКАТЬ самого себя?
- Не подопускать. А забывать о тех достижениях, которые уже были. Золотые пряжки мешают ходить. Ходить легче голым и голодным. А вообще - мои амбиции гораздо меньше, чем мое желание делать музыку. Когда поймешь, что всего достиг, все сделал и дальше от тебя ждут того, чего физически быть уже не может, - ты просто ото всего откажись и начни играть в клубе джаз. Только для себя. Ты продолжишь быть музыкантом, хотя ты уже никому не нужен, но все равно счастлив! Я уважал "Битлз" за то, что они на пике своей карьеры отказались от концертной деятельности вообще, перестали тянуть резину, покорно тащить лямку, как другие... Это тоже выход. Мы сейчас подумываем над тем, чтоб тоже завязать с концертами. Потом, может, опять развязать. Человек творческий живет эмоцией...
То раскатываю, как говорится, то закатываю. Эх...

 
malinaДата: Пятница, 23.12.2005, 11:34:42 | Сообщение # 17
Группа: Удаленные





Sea-gull, і то правда)))
 
БастетДата: Пятница, 23.12.2005, 11:34:56 | Сообщение # 18
Группа: Удаленные





ЛЮБОЙ КАПРИЗ
СУМАСШЕДШАЯ ДЕВЧОНКА, ИЛИ КРАСОТА ПО-МЕКСИКАНСКИ
Лана РОКСИ "Сегодня"

Свою первую в жизни коллекцию молодой, но уже известный стилист Ляля Фонарева назвала "MUCHACHA LOCA", что у мексиканцев означает буквально "Сумасшедшая девчонка". Для усиления эффекта сразу при входе в недостроенный дом, где проходил показ, каждый получил по стаканчику "огненной смеси" из рома, мяты, чего-то еще и... соуса табаско. После первого же глотка создалось ощущение самовозгорания волос на голове. Эту дивную "горючую штучку" придумал Сергей Кодацкий -- президент Ассоциации барменов Украины специально к показу. Так как Ляля не любитель тривиального, ее коллекцию демонстрировали в основном не профессиональные модели, а участники группы "Океан Эльзы". Вопрос с обувью для показа она решила еще проще -- ее просто не было -- все выходили босиком. А как вам такое решение: девушка в элегантном бледно-розовом атласном пиджаке, шелковой юбке "в пол", огромным бантом в волосах и... сигарой? Или традиционно завершающая показ невеста в абрикосовом корсаже в искусственных цветах, огромной длинной шелковой юбке в тон и ярко-красной шляпке? Роль жениха при этом сыграл Слава Вакарчук, появившийся в брюках из синей парчи с игрушечной лошадкой в руках...

Много атласа, ярких бантов, расшитые бисером роскошные пояса работы "Короля бисера" Максима Денисюка, музыка от ди-джея Лимона -- все было в стиле. В финале действа к зрителям вышли автор -- Ляля Фонарева (с сигарой и повязанным на волосах цвета "воронова крыла" абрикосовым шарфом-бантом) и все участники показа. Виновницу праздника завалили цветами. Потом к Ляле присоединилась 8-летняя Диана -- главная мамина помощница и с достоинством стала принимать поздравления от Александра Пономарева, Славы Вакарчука и других не менее известных личностей. Завершающим аккордом представления послужило фантастическое бармен-шоу и дальнейшая дегустация коктейля, который, как оказалось, называется, как и коллекция -- "MUCHACHO LOCA". Хорошо все-таки иногда позволить себе быть "Сумасшедшей девчонкой". Завидую!

 
malinaДата: Пятница, 23.12.2005, 11:40:21 | Сообщение # 19
Группа: Удаленные





це мені читання буде на всі канікули...
 
Sea-gullДата: Суббота, 24.12.2005, 3:07:52 | Сообщение # 20
Группа: Удаленные





Тю! а сразу все прочитала! wink smile
 
Форум - О.Е. & 5'nizza » Океан Ельзи » Океан Ельзи » Ну куди ж без Маргарити? (Про музу Вакарчука та інших)
  • Страница 1 из 3
  • 1
  • 2
  • 3
  • »
Поиск:
Partners
 


Яндекс цитирования

5nizza 2005 © 2024