Це з УП

У центрі земельного скандалу досить несподівано для більшості українців опинився лідер гурту «Океан Ельзи» Святослав Вакарчук. Кілька місяців тому у вітчизняних мас-медіа з'явилася Інформація про те, що співак нібито незаконно отримав презент від «злочинної влади» у вигляді великого шмату лісу під Києвом. Отож журналісти «УМ» виїхали до Бучі, щоб дізнатися, чи не є земля «Океану Ельзи» плодом чиєїсь хворобливої фантазії. Ми побачили в архіві робочої групи з вивчення стану дотримання в Київській області земельного, лісового та природоохоронного законодавства дуже цікаві документи. З усіма необхідними печатками, підписами, реєстраційними номерами. Заступник голови робочої групи Віктор Бархоленко продемонстрував дві заяви Вакарчука на ім'я бучанського селищного голови Анатолія Федорука.

В одній із заяв на ім'я селищного голови Бучі Святослав Вакарчук просив дати йому дозвіл на підготовку проекту землевідведення ділянки площею 4 000 квадратних метрів (15 соток — під житлове будівництво, 25 — для ведення селянського господарства). У другій iшлося про дозвіл на виготовлення технічної документації з оформлення договору оренди земельної ділянки площею

60 000 квадратних метрів (ця земля планувалася під облаштування музичного центру). Плюс два рішення сесії селищної ради про видачу дозволу на збирання необхідних документів, ксерокопія з паспорта Вакарчука і ще кілька паперів. От тобі й «немає ніякої землі»... Принаймні так минулого тижня відповів «УМ» прес-секретар співака Марко Маркович.

«Але ж її дійсно ще немає, — говорить Анатолій Федорук, — оскільки акта про відведення землі ще не існує — так само, як і договору про оренду. Сесія дала Вакарчукові дозвіл на збір необхідних паперів, а чи займається він цим, чи ні — його справа. Потім документи слід подати на сесію селищної ради, а вже депутати можуть затвердити або не затвердити землевідведення. До того ж моменту співак аж ніяк не може вважатися власником ділянки».

Орієнтуючись за витягом iз плану, ми знайшли в лісі ділянку, яка через деякий час, можливо, буде належати іменитому співакові. Останній, чотирнадцятий, номер на вулиці Рози Люксембург був прибитий просто до дерева. До Славкового двадцятого йшли тільки ряди сосен. Ніякої огорожі (як, скажімо, у його найближчого сусіди) ми не побачили. Не чекаючи нічого лихого, під соснами гуляли кози, яких випасав старенький дідок. Про те, що згодом на цьому місці з'явиться чимала хатина, він не знав.

Чому ж гектар не найгірших бучанських угідь (знову ж таки, якщо сесія ухвалить рішення) має перейти до не найбіднішої людини безкоштовно? А дуже просто — за чинним законодавством, будь-який громадянин України раз за життя може безоплатно отримати земельну ділянку на безкраїх просторах Вітчизни. Були б тільки ділянки вільні. А ось із цим, як з'ясувалося, в Бучі не все гаразд...

Як нам пояснив Віктор Бархоленко, величезний лісовий масив, який так щедро роздають під усілякі «бурячки-картопельки», насправді належить до державного лісового фонду, і якщо забудова лісу триватиме такими скаженими темпами, за кілька років від «зелених легенів» Києва залишаться самі пеньки... В архіві небайдужого чоловіка є цілий стосик документів, які свідчать, що це ліси першої групи та першої категорії захисності. Про це свідчать як довідки Міністерства екології, так і висновки «Київлісу». Крім того, численні перевірки Мінекології показали, що власники лісових ділянок нещадно вирубують дерева, розкорчовують територію та нищать природні ресурси. Втім місцева прокуратура, яка теж «сумлінно вивчала ситуацію», не знайшла ніяких причин для занепокоєння. Проте бучанський голова пан Федорук стверджує, що документів, які б підтвердили, що це є ліс першої категорії, немає і не може бути взагалі. Мовляв, якщо у лісі розміщені населені пункти, про який перший ступінь захисту може йтися?

Аби полегшити процес роздачі земель, у червні 2002 року Бучанська селищна та Ірпінська міська ради прийняли рішення, згідно з яким землі, які обслуговує Бучанська лісогосподарська установа, були переведені в категорію громадської житлової забудови. З прийняттям цього рішення у Бучі розпочалася масова й безконтрольна передача земельних ділянок у лісовій зоні.

Комісія, створена для перевірки фактів при обласній держадміністрації, виявила, що чимало ділянок у лісі вже давно продані на вторинному ринку, а місцевим мешканцям поліпшити свої житлові умови майже неможливо. За словами самих бучанців, «згори» їм приходять тільки відписки: у зв'язку з відсутністю генерального плану розбудови Бучі вашу заяву буде розглянуто після затвердження генплану. Люди по 10-15 років стоять у черзі, щоб отримати 15 соток під житлове будівництво, і в той же час, як говорить Віктор Бархоленко, сотні гектарів оформлюють через підставних осіб та продають на вторинному ринку. Цікаво, звідки така несправедливість? Чому одні отримують землі, інші — ні? Генплану ж немає як для одних, так і для інших...

За словами Віктора Бархоленка, чимало важливих документів, які викривали злочинну схему розкрадання лісових земель, дивовижним чином зникали просто перед прибуттям комісії — неважко здогадатися, чому... Втім серед тих заяв громадян та рішень ради, які вдалося «перехопити», теж трапляються цікаві екземпляри. Ось, скажімо, заява на отримання дозволу для підготовки проекту землевідведення, подана громадянином Олійником (він хоче отримати ділянку під забудову по вулиці Тургенєва,8є), а поруч— аналогічна заява, написана громадянином Дзюблюком (та ж вулиця, номер 8ж). Не треба бути особливим спеціалістом, щоб зрозуміти: почерк належить одній і тій самій людині. І якби цей випадок був одиничним, це не викликало б ніяких підозр (чого в житті не буває, може, це друзі, які товаришують зі шкільної лави, прийшли одного дня просити землі, вирішили взяти сусідні ділянки, а один —в кого почерк кращий — написав заяви за обох). Але ж таких прикладів — десятки...

Не менш цікава ситуація склалася і з документами, які могли б підтвердити категорію місцевих земель, укритих «дерев'янистою рослинністю». Ще рік тому комісія з'ясувала, що кадастрові знімки величезного лісового масиву, які зберігалися в «Київлісі», безслідно зникли, так само як і висновки екпертів, які вивчали цінність цієї території. Крім того, значну частину документації Бучанської лісогосподарської установи, зібраної в положенні про діяльність установи, місяць тому взяв почитати завідувач юридичним відділом Бучанської селищної ради Ігор Бартків. Коли ж працівники лісгоспу зателефонували до ради і натякнули, що було б непогано повернути положення «на батьківщину», то дізналися, що пан Бартків уже два тижні як звільнився. Кінці у воду...

Але в будь-якому разі, бучанці сподіваються на відновлення справедливості. Вони подали заяву в Господарський суд Київської області, і в липні той заборонив Ірпінській та Бучанській селищній раді надавати в користування, в оренду та здійснювати продаж земельних ділянок, надавати дозволи на освоєння (підготовку проектів відводу земельних ділянок) цих земель, а будь-яким юридичним особам та громадянам здійснювати забудову на них до закінчення судового розгляду. Як виконується ця ухвала, можете самі переконатись: копання котлованів не припиняється, роботи йдуть повним ходом. Люди, які чесно купили ці ділянки на вторинному ринку, нічого не хочуть чути від судового виконавця...

Начались все японско-киевские страсти с пригласительного. Ко мне приехал курьер и вручил нож, обвязанный тряпицей. "Так это же не что иное, как малый самурайский меч!" -- подумалось сразу. Дальше-больше. Бумажка пресс-релиза была забрызгана, точнее, обильно полита кровью. Искусственной, будем надеяться. А то от этой богемы всего можно ждать, ради художественного акта что угодно сделают. Несведущему народу разъяснили, что же это такое. Харакири. Скажем коротко: харакири -- это метод разрезания чрева, коих существует более дюжины (продольные всякие, диагональные и перекрестные -- словом, ужасть). А вот сэппуку (так и называлась коллекция Ляли Фонаревой) -- это как бы обозначение духовного акта, название ритуала. Как объяснили организаторы, сэппуку вообще -- это духовная переоценка человеческой жизни, а в данном конкретном случае -- "вызов серому ощетинившемуся миру, попытка найти потайную дверь, которая ведет от темноты к свету".

Темноты действительно было как-то много. Во время шоу в зале планетария все чувствовали себя летучими мышами: глаза журналистов научились отличать шифон от трикотажа даже в темноте. И вот что они увидели.

Молодые "океановцы" по очереди выходили на сцену вместе с девушками и изображали картины. Как в игре "море волнуется раз, два, три, морская фигура замри!" К примеру, бас-гитарист Юра Хусточка сидел на кубе, как мужчина Пикассо. Потом к нему примкнул барабанщик Денис Глинин. Один девицу гладил пером, другой -- к обуви возлюбленной лицом подобострастно прикладывался. Какие-то там разыгрывались любовные страсти. Потом в темноте при мерцающем свете заплясали в борьбе два грозных самурая, блестя скрещенными мечами-катанами. Девушки с косами, уложенными вокруг головы не совсем по-японски (а скорей по-тимошенковски), выходили с зонтиками и в весьма симпатичных декадентских нарядах: гипюровых блузах с рукавами буфф, юбках, частично плиссированных, и атласных корсетах.

Вакарчук: секс-идол в позолоте
Не обошлось и без фронтмена группы. Вакарчук ведь недаром поет: "Я твоя модель, ты моя Коко Шанель". Слава вышел в своем фирменном стиле от Ляли Фонаревой: обтягивающие узенькие сиреневые брючки и позолоченная гипюровая блуза, подчеркивающая стан. Надо сказать, по внешней харизматичности Слава уже давно обошел сексуального идола Роберта Планта из "Лэд Зеппелин" -- со всеми его штанишками в облипочку и оголенным животом. Контуры Славы -- наше все. Сначала Вакарчук ходил по сцене как-то тихо и боязливо. Но, услышав родную украинскую музыку средь всей этой японистики, заметался и забегал. А тут уж к нему со свечкой ангел подоспел, милая девочка в кимоно, как выяснилось, дочь дизайнера Диана. Во всей этой красоте прослеживался какой-то тайный смысл.

И наконец, кульминация. Вышла сама Ляля, с тщательно уложенными косами, в роскошном кимоно, подвязанном алым поясом оби. Миниатюрная брюнетка, она была очень правдоподобна как японка. Позади нее торжественно шли все участники шоу, призванные помогать морально помочь "самоубийце". Поскольку в японской традиции женщины не имели права прикасаться к мечу, да и физически они не смогли бы сделать длинный разрез в животе, сэппуку им полагалось делать заточенными заколками или же саи (японская разновидность стилета). И в шею, в сонную артерию -- для мгновенного эффекта. Ляля Фонарева весьма эффектно и проделала эту операцию: в самый ответственный момент погас свет.

Японские женщины делали сэппуку, уходя из жизни вслед за возлюбленным, мужем. Напрашивался вопрос: чего это при живом-то Вакарчуке его девушка так от горя убивается. Нам объяснили, что это все условно: харакири Фонаревой -- творческое перерождение. В новую жизнь.

Окончательно прояснил ситуацию огромный праздничный торт, который тоже подвергся харакири. И коктейль "маргарита", где текилу, согласно концепции, заменили саке -- напитком, который традиционно подается не охлажденным, как в "маргарите", а подогретым. Веселились от напитка все -- и клиенты Ляли Александр Пономарев с супругой Аленой Мозговой, и Вакарчук, и грозные самураи, и телезвезда Оксана Мухина. Было весело и мне, но утром голова болела так, что вспоминалась гильотина, а не харакири. Но это уже тема для следующей коллекции. Дарю.